Визначення місця проживання дитини: практика КЦС ВС

Визначаючи місце проживання малолітньої дитини разом з батьком, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини, у тому числі, має з’ясовувати, які виняткові обставини перешкоджають залишенню дитини з матір’ю, враховуючи, що дитина є новонародженою та потребує уваги і піклування матері. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи №358/37/19.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров’ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об’єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір’ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов’язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Суд встановив, що сторони у справі перебували у шлюбі, в якому народився син. ОСОБА_1 підписала нотаріально завірені заяви про те, що вона надає згоду на проживання малолітнього сина за місцем реєстрації батька та заяву, згідно з якою вона надала згоду на виховання малолітнього сина його батьком, а також на те, щоб батько дитини самостійно приймав рішення щодо виховання сина.

Орган опіки та піклування надав висновок про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком. Рішенням районного суду первісний позов задоволено частково – розірвано шлюб між сторонами у справі у задоволенні інших позовних вимог за первісним позовом відмовлено.

Зустрічний позов задоволено. Постановою апеляційного суду рішення районного суду в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір’ю, відібрання дитини від батька та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини скасовано, ухвалене в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визначено місце проживання малолітнього сина разом з матір'ю ОСОБА_1. Зобов’язано ОСОБА_2 передати матері ОСОБА_1 малолітнього ОСОБА_3. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при вирішенні спору не надав першочергового значення саме забезпеченню найкращих інтересів дитини та не врахував вчинення відповідачем активних дій щодо усунення позивачки від спілкування з дитиною. Верховний Суд погодився з таким висновком апеляційного суду.

Апеляційний суд встановив, що рішення районного суду про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_1 скасовано та ухвалено нові рішення про відмову у задоволенні заяв ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_1.

Також ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, що свідчить про її реальне намагання бути з дитиною.

Крім того, орган опіки і піклування, визначаючи місце проживання дитини разом з батьком, не з’ясував, які виняткові обставини перешкоджають залишенню дитини з матір’ю, враховуючи, що дитина є новонародженою та потребує уваги і піклування матері.

Встановивши, що визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір’ю не буде суперечити її інтересам, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання сина разом з матір’ю.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, про що перевага в матеріально-побутовому плані одного з батьків не є вирішальною умовою для передачі дитини при визначенні місця проживання дитини враховується висновок органу опіки та піклування в сукупності з іншими доказами у справі.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.