Як сім’ї військовослужбовця отримати грошову допомогу: постанова КАС ВС

Для того, щоб мати право на отримання грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця, особа, яка вважає себе членом сім’ї такого військовослужбовця, повинна довести: а) факт проживання із загиблим; б) наявність у такої особи і загиблого спільного побуту та взаємних прав і обов’язків. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи № 822/630/17.

У справі № 822/630/17 до районного суду подано позовну заяву про визнання протиправними дій комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю її матері ОСОБА_2 під час виконання обов’язків військової служби (одна з позовних вимог).

Постановою районного суду адміністративний позов задоволено частково. Постановою апеляційного адміністративного суду постанову районного суду змінено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки загибла проживала однією сім’єю зі своєю донькою, вела спільний побут, а тому позивач відноситься до членів сім’ї загиблої. Однак суд дійшов висновку, що не може підміняти відповідача, а тому зобов’язав останнього розглянути повторно заяву позивача.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про протиправність відмови відповідача, проте вказав, що позивачем надано повний пакет документів, відмова у призначенні є протиправною, а тому ефективним способом захисту є зобов’язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу. Правовий висновок Верховного Суду за результатами розгляду зазначеної адміністративної справи полягає в такому.

КАС ВС, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, зазначив: «Відповідно до статті 41 Закону України 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов’язок і військову службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі – Закон № 2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов’язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

За змістом частини першої статті 162 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Згідно зі статтею 161 Закону № 2011-ХІІ: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім’ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста. Члени сім’ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Закон № 2011-ХІІ, який є спеціальним у спірних правовідносинах, визначення «члена сім’ї» не містить.

Проте за змістом статті 161 Закону № 2011-ХІІ члени сім’ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України. Так, відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Відповідно до статті 9 Сімейного кодексу України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім’ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Особи, які проживають однією сім’єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі.

Такий договір є обов’язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 456/1258/17, від 02.04.2020 у справі № 357/13948/16-а.

Судами встановлено, що загибла ОСОБА_2 проживала разом з донькою ОСОБА_1, вела спільне господарство, що підтверджується довідкою, виданою житлово-експлуатаційною конторою Красилівської міської ради, з чого можна зробити висновок, що ОСОБА_1 була членом сім’ї загиблої. Відтак, колегія суддів КАС ВС погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, що рішення про відмову у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги позивачу у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму є протиправним та підлягає скасуванню.

Раніше ми розповідали, що законодавством не передбачено такої підстави для відмови у призначенні або припинення виплати щомісячної адресної грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам, як отримання грошової компенсації за піднайом житла.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.