Відшкодування страховою компанією шкоди внаслідок ДТП: постанова КЦС ВС

Необхідною умовою для покладення на страхову компанію обов’язку з відшкодування шкоди, пов’язаної зі стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є одержання ним офіційних доходів на час настання страхового випадку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу № 607/3412/18 за позовом ОСОБА_1 до ПП про стягнення втраченого заробітку внаслідок стійкої втрати працездатності.

Суд установив, що в результаті ДТП за участю автомобіля марки «KAMA3- 5320», який перебував під керуванням водія відповідача, ОСОБА_1 зазнав тяжких тілесних ушкоджень. Спочатку йому встановлено першу групу інвалідності, пізніше - другу групу. Також ОСОБА_1 проведено ампутацію правої нижньої кінцівки, яка була пошкоджена у ДТП.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, стягнув із ПП на користь ОСОБА_1 розмір втраченого заробітку у зв’язку зі стійкою втратою працездатності.

Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке. Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля на момент скоєння ДТП була забезпечена полісами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у ПрАТ «УПСК».

Згідно з полісом ліміту відповідальності за шкоду, завдану життю та здоров’ю (на одного потерпілого) становить 100 тис. грн, за шкоду, завдану майну (на одного потерпілого), 50 тис. грн, франшиза 500 грн.

У пункті 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Відповідно до пунктів 26.1 та 26.5 статті 26 Закону № 1961-IV (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) у зв’язку зі стійкою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються доходи, не отримані потерпілим у результаті стійкої втрати працездатності (інвалідності), які не відшкодовуються за рахунок іншого обов’язкового виду страхування.

Потерпілим, які на момент настання страхового випадку не одержували доходів, у зв’язку зі стійкою втратою працездатності відшкодовуються витрати, пов’язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров’я, медичним піклуванням, лікуванням та доглядом у домашніх умовах та купівлею лікарських препаратів.

З аналізу цієї норми варто дійти висновку, що необхідною умовою для покладення на страхову компанію обов’язку з відшкодування шкоди, пов’язаної зі стійкою втратою працездатності внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є одержання офіційних доходів потерпілим на час настання страхового випадку.

Суд установив, що ОСОБА_1 на час ДТП не працював, доходів не отримував, тому дійшов обґрунтованого висновку, що шкоду у зв’язку зі стійкою втратою працездатності йому повинне відшкодувати ПП, з яким винуватець ДТП перебував у трудових відносинах.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд висловився щодо підтвердження повноважень захисника.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.