Визнання особи неосудною: ККС ВС зазначив важливі аспекти

Визнання особи неосудною чи обмежено осудною є правовим питанням, а тому прийняття відповідного рішення здійснюється виключно судом з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи. Нездатність особи за своїм психічним станом повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними на момент вчинення злочину не є підставою для визнання такої особи неосудною, однак повинна враховуватися судами при призначенні покарання. Такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду при розгляді справи № 755/5059/19.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК.

За ухвалою апеляційного суду залишено без зміни вирок місцевого суду. У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 стверджувала, що місцевий та апеляційний суди не взяли до уваги висновок судово-психіатричної експертизи, згідно з яким на момент вчинення інкримінованого злочину він не міг повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. При цьому засуджений також вказує на те, що місцевий суд не розглянув питання щодо його осудності або обмеженої осудності та безпідставно не застосував до нього положення статей 19, 20 КК.

Позиція ККС ВС

Виходячи з результатів системного тлумачення статей 19 та 20 КК, законодавець розрізняє неосудність і обмежену осудність, а встановлення тієї чи іншої обставини тягне за собою різні правові наслідки. При цьому неосудність та обмежена осудність є юридичними поняттями, а тому висновок про можливість застосування до особи положень ст. 19 або ст. 20 КК у конкретному провадженні робить суд, спираючись на результати судово-психіатричної експертизи.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевим судом у ході дослідження висновку судово-психіатричної експертизи було встановлено, що ОСОБА_1 на момент вчинення інкримінованого йому злочину за своїм психічним станом не був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними.  

За таких обставин ВС вважає, що підстав для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 19 КК, тобто визнання його неосудною особою, у місцевого суду не було, а тому доводи касаційної скарги засудженого в цій частині задоволенню не підлягають.

Разом з тим у ході касаційного розгляду встановлено, що питання визнання засудженого обмежено осудною особою було предметом перевірки суду першої інстанції. При цьому відповідно до матеріалів кримінального провадження місцевий суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, врахував дані про особу обвинуваченого, зокрема наявність у нього психічної хвороби, за наслідком якої останній на момент вчинення інкримінованого йому злочину не був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. Ураховуючи вказане вище, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги засудженого про те, що місцевий суд не розглянув питання щодо його осудності або обмеженої осудності та безпідставно не застосував до нього положення статей 19, 20 КК, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС роз’яснив, у чому полягає принцип офіційного з’ясування всіх обставин справи.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.