Несвоевременное поступление товара — апелляционный суд поддержал позицию налоговой в споре с ООО

Апелляционный суд поддержал позицию налоговой по начислению обществу пени в сумме 60,6 тысячи гривен.

Судом рассмотрено дело № 420/28865/23, где он согласился с жалобой налоговой службы Одесской области, отменил предварительное решение окружного административного суда и вынес новое решение - отказал обществу в удовлетворении иска об отмене налогового уведомления.

Податковим органом було проведено позапланову перевірку ТОВ, за результатами якої складено акт від 13.06.2023, яким встановлено порушення п.1.3. ст.13 ЗУ «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018р. за №2473-VIII (зі змінами, далі – Закон №2473), з урахуванням п.14-2 Постанови Нацбанку №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», а саме не дотримання термінів розрахунків у сфері ЗЕД через несвоєчасне надходження товару по угоді від 14.02.2022 укладеній між позивачем та нерезидентом (Китай), на підставі чого до позивача застосовано штрафні санкції у вигляді пені за 17 днів прострочення термінів розрахунків з нерезидентом.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ТОВ здійснило дії щодо врегулювання питання своєчасних розрахунків з нерезидентом і під час адміністративного оскарження контролюючим органом не доведено протилежного, це виключає застосування штрафних санкцій у вигляді пені.

Суд першої інстанції при задоволенні позову також вважав, що вчинення позивачем дій щодо ініціації проведення медитаційного порядку врегулювання спору із компанією-нерезидентом, повернення суми передоплати та зняття з валютного контролю операції до моменту здійснення перевірки контролюючим органом, існування форс-мажорних обставини, які підтверджені ТПП України, відповідно до пп.112.8.9 п.112.8 ст.112 ПК України та п.б ст.13 Закону №2473 є підставою для звільнення позивача від відповідальності за порушення вимог ч.2 ст. 13 цього Закону.

Однак, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про скасування рішення суду від 21.11.2024 та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та відповідальність за порушення ними валютного законодавства регламентовано приписами Закону №2473.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону №2473, НБУ має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Положеннями ч.3 ст.13 Закону №2473 передбачено, що у разі встановлення НБУ граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого НБУ граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).

За правилами ч.5 ст.13 Закону №2473, за порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом НБУ, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

Судова колегія зазначає, що документальні позапланові перевірки платників податків здійснюються за наявності отриманої податкової інформації, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на обґрунтування вимог щодо протиправності оскаржуваного рішення посилається на наявність форс-мажорних обставин, пов`язаних з військовими діями на території України.

Відповідно до розпорядження ТПП України від 25.02.2022 за №3 «Про процедуру засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у період дії воєнного стану на території України» встановлено, що тимчасово, на період воєнного стану на території України до припинення або скасування воєнного стану на території України, уповноважені регіональні ТПП, мають право за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб, засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, в тому числі передбачених п. 4.2 Регламенту засвідчення ТПП України та регіональними ТПП форс мажорних обставин, який затверджено Рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 за №44 (5) (із змінами та доповненнями).

Наразі, позивач, як одна із сторін договору (контракту), повинен довести, що наявні обставини (введення воєнного стану, початку бойових дій) мають відношення до конкретного господарського зобов`язання та унеможливлюють після постачання товару або здійснення авансового платежу отримання резидентами валютної виручки або поставку їм імпортного товару на невизначений строк. При цьому, з метою не нарахування пені за порушення граничних строків розрахунків у період дії форс-мажорних обставин необхідно засвідчити даний факт відповідною довідкою уповноваженої організації (органу) країни нерезидента та/або сертифікатом Торгово-промислової палити України.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні, сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.

Судова колегія зазначає, що в межах спірних правовідносин, надання сертифікату ТПП України, є обов`язковою умовою, оскільки сам лише факт існування форс-мажорних обставин, або лист ТПП України, не звільняє від виконання зобов`язання автоматично.

До того ж, при видачі сертифікату ТПП України засвідчує не тільки форс-мажорні обставини, але і їх безпосередній вплив на конкретне зобов`язання (договір), у якому заявник є стороною (причинно-наслідковий зв`язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов`язань).

Відповідно до діючого законодавства України форс-мажорні обставини звільняють лише від відповідальності за порушення зобов`язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняють від виконання відповідного зобов`язання і не є підставою для припинення зобов`язань. Проте і звільнення від відповідальності може мати місце лише у випадку, коли невиконання зобов`язання є наслідком дії форс-мажорних обставин, що має бути доведено у встановленому чинним законодавством порядку та підтверджено належними документами.

Відповідно до висновку Верховного Суду, що міститься в постанові від 13.07.2023 у справі №560/9742/22, з огляду на вимоги Закону №2473 та Регламенту ТПП, сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видано ТПП України та уповноваженими нею регіональними ТПП, або уповноваженою організацією (органом) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту) є підставою для подовження законодавчо встановлених термінів (строків) розрахунків на період дії форс-мажорних обставин та підставою для не нарахування пені на період дії форс-мажорних обставин.

Отже, відсутність у позивача документу, який відповідно до вимог чинного законодавства та умов контракту засвідчує наявність форс-мажорних обставин та їх зв`язок із обставинами порушення, спростовує доводи позивача щодо підстав звільнення його від відповідальності за порушення платником валютного законодавства.

Підставою для задоволення позову стало те, що контролюючий орган не мав підстав для нарахування позивачу за період з 22.02.2023 по 10.03.2023 пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Проте, судова колегія з посиланням на положення пп.19-1.1.4 п.19-1.1 ст.19-1, пп. 54.3.3 п.54.3 ст.54, абз.11 п.52-1 підрозділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, ст.ст. 3, 11, 13, 14, 16 Закону №2473, Закон України №2260-IX від 12.05.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану», яким статтю 16 Закону України «Про валюту і валютні операції» доповнено пунктом 13 такого змісту: "13. Відповідальність, передбачена частиною п`ятою статті 13 цього Закону, не застосовується до резидентів - суб`єктів господарювання, що вчинили відповідне правопорушення, якщо імпортні операції не можуть бути завершені внаслідок дії постанови Кабінету Міністрів України «Про застосування заборони ввезення товарів з Російської Федерації» від 9 квітня 2022р. №426, зазначає, що у разі якби законодавець мав на меті звільнити суб`єктів господарювання від відповідальності шляхом не нарахування (не застосування) пені під час дії карантину (COVID- 19), відповідні зміни (чи обмеження в застосуванні) були б внесені саме до Закону «Про валюту і валютні операції», проте таких змін внесено не було.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає висновок суду першої інстанції про те, що дія положення абз.11 п.52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, який передбачає не нарахування пені протягом дії карантину, розповсюджується і на пеню за порушення строків розрахунків у валюті, що передбачена ч.5 Закону №2473, є необґрунтованими.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові по справі за №240/25642/22 від 23.07.2024.

Отже, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги товариства не підлягають задоволенню.

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.