Велика Палата ЄСПЛ постановила рішення у трьох справах, пов'язаних зі зміною клімату

Ірина Кушнір,

менеджерка проєкту Ради Європи «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду»

Справа “Verein KlimaSeniorinnen Schweiz та інші проти Швейцарії” стосувалася скарги чотирьох жінок та швейцарської асоціації “Verein KlimaSeniorinnen Schweiz”, члени якої занепокоєні наслідками глобального потепління для умов їхнього життя та здоров'я. Вони вважають, що швейцарська влада не вживає достатніх заходів для пом'якшення наслідків зміни клімату. Суд встановив, що Європейська конвенція з прав людини (далі Конвенція) передбачає право на ефективний захист з боку державних органів від серйозних негативних наслідків зміни клімату для життя, здоров'я, добробуту та якості життя. Однак він постановив, що чотири індивідуальні заявники не відповідали критеріям статусу жертви відповідно до статті 34 Конвенції, і оголосив їхні скарги неприйнятними. Асоціація-заявник, навпаки, мала право подати скаргу. Суд постановив, що мало місце порушення права на повагу до приватного і сімейного життя, передбаченого Конвенцією, і що мало місце порушення права на доступ до суду. Суд встановив, що держава -відповідач не виконала свої обов'язки ("позитивні зобов'язання") за Конвенцією щодо зміни клімату.

Зміст позитивного зобов'язання держав - Основним обов'язком договірної держави є прийняття та застосування на практиці нормативно-правових актів і заходів, здатних пом'якшити існуючі та потенційно незворотні майбутні наслідки зміни клімату. Цей обов'язок випливає з причинно-наслідкового зв'язку між зміною клімату та здійсненням прав, передбачених Конвенцією, а також з того факту, що об'єкт і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини вимагають, щоб її положення тлумачилися і застосовувалися таким чином, щоб гарантувати права, які є практичними та ефективними. Суд підкреслив, що він уповноважений тлумачити лише положення Конвенції та протоколів до неї. Однак він зазначив, що відповідно до міжнародних зобов'язань, взятих на себе державами-учасницями, зокрема, згідно з Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату та Паризькою кліматичною угодою, а також у світлі переконливих наукових рекомендацій, наданих, зокрема, Міжурядовою групою експертів з питань зміни клімату, держави повинні запровадити необхідні правила та заходи, спрямовані на запобігання збільшенню концентрації парникових газів в атмосфері Землі та підвищенню середньої глобальної температури понад рівні, здатні спричинити серйозні та незворотні несприятливі наслідки для прав людини, закріплених у статті 8. Ефективна повага до цих прав вимагає від держав вжиття заходів для зниження рівня викидів парникових газів з метою досягнення чистого нейтралітету протягом, в принципі, наступних трьох десятиліть.

Оцінюючи, чи не вийшла держава за межі своєї свободи розсуду, Суд мав з'ясувати, чи врахували компетентні національні органи влади, чи то на законодавчому, виконавчому чи судовому рівнях, таку необхідність належним чином. А саме, чи спромоглись вони:

- прийняти загальні заходи, що визначають цільові часові рамки для досягнення вуглецевої нейтральності та загальний залишковий вуглецевий бюджет на той самий період, або інший еквівалентний метод кількісної оцінки майбутніх викидів ПГ (парниковий газ), відповідно до загальної мети національних та/або глобальних зобов'язань щодо пом'якшення наслідків зміни клімату; 

- встановити проміжні цілі та шляхи скорочення викидів ПГ (за секторами або іншими відповідними методологіями), які вважаються здатними, в принципі, досягти загальних національних цілей зі скорочення викидів ПГ у відповідні часові рамки, визначені в національній політиці; 

- надати докази того, що вони належним чином виконали або виконують відповідні цільові показники скорочення викидів ПГ; 

- оновлювати відповідні цілі зі скорочення викидів парникових газів з належною ретельністю та на основі найкращих наявних доказів; та

- діяти вчасно, належним і послідовним чином при розробці та впровадженні відповідного законодавства та заходів. 

У зв'язку з цим Суд зазначив, що недолік в одному конкретному аспекті сам по собі не обов'язково означає, що держава перевищила свою відповідну свободу розсуду. 

Крім того, ефективний захист прав осіб у цьому контексті вимагає, щоб заходи з пом'якшення наслідків зміни клімату доповнювалися заходами з адаптації, спрямованими на пом'якшення найбільш тяжких або неминучих наслідків зміни клімату, беручи до уваги будь-які відповідні особливі потреби у захисті. 

Крім того, наявність процесуальних гарантій була особливо важливою при визначенні того, чи не вийшла держава-відповідач за межі своєї свободи розсуду. Спираючись на підхід, що застосовується у справах, пов'язаних з охороною довкілля, та враховуючи специфіку та складність питань, пов'язаних зі зміною клімату, слід враховувати такі види процесуальних гарантій, що стосуються процесу прийняття рішень державою в контексті зміни клімату: 

- інформація, якою володіють органи державної влади, що має важливе значення для розробки та впровадження відповідних нормативно-правових актів та заходів, спрямованих на боротьбу зі зміною клімату, повинна бути доступною для громадськості, і зокрема для тих осіб, на яких можуть вплинути відповідні нормативно-правові акти та заходи або їхня відсутність. Повинні існувати процедурні гарантії для забезпечення доступу громадськості до висновків відповідних досліджень, що дозволить їй оцінити ризик, на який вона наражається;

- повинні бути доступні процедури, за допомогою яких думка громадськості, і зокрема інтереси тих, на кого впливають або можуть вплинути відповідні правила і заходи або їх відсутність, можуть бути враховані в процесі прийняття рішень. 

У цій справі Суд встановив, що в процесі створення швейцарською владою відповідної національної нормативно-правової бази були допущені деякі критичні прогалини, зокрема, вони не змогли кількісно визначити, за допомогою вуглецевого бюджету або в інший спосіб, національні обмеження на викиди парникових газів. Крім того, як визнали відповідні органи влади, держава раніше не змогла досягти своїх попередніх цілей щодо скорочення викидів парникових газів. Органи влади не вжили своєчасних, належних та послідовних заходів щодо розробки, розвитку та впровадження відповідної законодавчої та адміністративної бази. Відповідно, держава-відповідач вийшла за межі своєї свободи розсуду і не виконала свої позитивні зобов'язання за статтею 8 у нинішньому контексті/в контексті зміни клімату. 

У цій справі також було визнано порушення п. 1 статті 6 Конвенції, оскільки скарга асоціації заявника не була належним чином розглянута національними судами.

Суд постановив, що національні суди не вдались до серйозного розгляду позову заявника (або взагалі не розглянули його). Вони не надали переконливих причин, чому вважали за непотрібне розглядати скарги по суті. Вони не провели достатнього дослідження переконливих наукових доказів щодо зміни клімату та нагальності існуючого і неминучого майбутнього впливу цієї зміни на різні аспекти прав людини. Вони також не розглянули питання про правоздатність асоціації-заявника - питання, яке вимагало окремої оцінки, незалежно від позиції національних судів щодо скарг окремих заявників.

Суд підкреслив ключову роль, яку відіграють національні суди в судових процесах, пов'язаних зі зміною клімату, підкреслюючи важливість доступу до правосуддя в цій сфері. Крім того, враховуючи принципи спільної відповідальності та субсидіарності, забезпечення дотримання зобов'язань за Конвенцією покладається в першу чергу на національні органи влади, включаючи суди. 

Справа "Carême v. France" стосувалася скарги колишнього жителя і мера муніципалітету Гранд-Сінте, який стверджував, що Франція не вжила достатніх заходів для запобігання глобальному потеплінню і це становить порушення права на життя і права на повагу до приватного і сімейного життя. Суд визнав заяву неприйнятною на тій підставі, що заявник не мав статусу жертви у розумінні статті 34 Конвенції.

ЄСПЛ вирішив, що беручи до уваги той факт, що заявник не мав відповідних зв'язків з Гранд-Сінте і що, крім того, він не проживає у Франції, відсутні підстави вважати, що для цілей будь-якого потенційно релевантного аспекту статті 8 (приватне життя, сім'я та житло) він міг би претендувати на статус жертви за статтею 34 Конвенції. Ті ж самі міркування були застосовані і щодо скарги заявника за статтею 2 Конвенції. Що стосується аргументу заявника про те, що він звернувся до Суду як колишній мер Гранд-Сінте, Суд послався на свою усталену практику, згідно з якою децентралізовані органи, які здійснюють публічні функції, незалежно від їхньої автономії відносно центральних органів  вважалися "урядовими організаціями", які не мали права подавати заяви до Суду відповідно до статті 34 Конвенції. Відповідно, Суд встановив, що заявник не мав права звертатися до Суду або подавати до нього скаргу від імені цього муніципалітету. 

Справа "Duarte Agostinho and Others v. Portugalта 32 інших" стосувалася нинішніх і майбутніх серйозних наслідків зміни клімату, відповідальність за які заявники покладають на держави-відповідачів і які, як вони стверджують, впливають на їхнє життя, добробут, психічне здоров'я та мирне користування їхнім житлом. Що стосується екстериторіальної юрисдикції держав-відповідачів, окрім Португалії, Суд встановив, що в Конвенції немає підстав для поширення їх екстериторіальної юрисдикції у спосіб, про який просили заявники. Враховуючи той факт, що заявники не використовували жодних юридичних засобів у Португалії щодо своїх скарг, скарга заявників проти Португалії також є неприйнятною у зв'язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту. Суд визнав неприйнятними заяви, подані проти Португалії та інших держав з питання зміни клімату.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.