Викриття рейдерських схем залежить від уважності до норм права

07:33, 11 липня 2017
Свято правосуддя може не відбутися в результаті банального порушення судом норм матеріального права.
Викриття рейдерських схем залежить від уважності до норм права
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в Постанові Судової палати у цивільних справах ВСУ від 22 червня 2017 року № 6-1047цс17.

У липні 2015 року перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва звернувся до суду з позовом до одного власника міської нерухомості. У заяві зазначалося, що прокуратурою, при здійсненні нагляду за додержанням законів у одному кримінальному провадженні, було встановлено, що група нежитлових приміщень, які перебували в комунальній власності, протиправно вибули з цієї власності в результаті шахрайських дій невстановлених осіб.

Зокрема, було відзначено, що Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (Київське БТІ) здійснило реєстрацію права власності на зазначені нежитлові приміщення на підставі постанови Гребінківського районного суду Полтавської області від 12 листопада 2007 року. У цій постанові нібито було затверджено мирову угоду між приватними особами в цивільному спорі, і, як результат, визнано право власності на групу нежитлових приміщень в Києві за однією приватною особою.

Надалі приміщення були неодноразово продані іншим особам, і, врешті-решт, перейшли у власність відповідача на підставі договору дарування від 16 жовтня 2013 року.

Перший заступник прокурора також повідомив, що зазначені нежитлові приміщення вибули з комунальної власності незаконно і всупереч волі Київської міської ради, адже, як встановлено прокуратурою, Гребінківський районний суд Полтавської області 12 листопада 2007 року зазначену справу взагалі не розглядав. Крім того, між Київською міською радою та відповідачем ніяких угод з відчуження нерухомого майна не укладали.

Посилаючись на зазначені обставини, перший заступник прокурора просив повернути нежитлові приміщення на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 5 жовтня 2016 року, позовні вимоги були задоволені частково і прийнято рішення — витребувати у власність Київської міської ради з незаконного володіння зазначену групу нежитлових приміщень .

Дане рішення підтримав і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю постановою від 22 лютого 2017 року.

Коли справа дійшла до Верховного Суду України, Судова палата у цивільних справах ВСУ, розглянувши доводи сторін, несподівано прийшла до висновку, що дане рішення потрібно скасувати. Причиною стало неоднакове застосування судами всіх інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 261, 388 Цивільного кодексу України в поєднанні зі статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, ВСУ зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що реєстрація права власності на групу нежитлових приміщень була здійснена без відповідної правової підстави. Тому суд правильно застосував положення ст. 387, ч. 3 статті 388 ЦК України при вирішенні питання про витребування майна у відповідача, який придбав його безоплатно за договором дарування від 16 жовтня 2013 року.

У той же час, прокурор пред'явив позов в інтересах держави 14 липня 2015 року Відповідач заявив про застосування позовної давності, посилаючись на те, що Київській міській раді стало відомо про вибуття об'єкта нерухомості з комунальної власності ще 13 лютого 2012 року. Зі свого боку представник Київської міської ради зазначав, що про порушене право Київська міська рада дізналася з позовної заяви прокурора і термін позовної давності не пропущений. Приймаючи рішення, суд зазначених пояснень не перевірив, не встановив і не зазначив у рішенні, з якого моменту Київська міська рада дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Суд в рішенні послався лише на те, що відповідач не надав доказів обізнаності позивача про порушення його права з дня реєстрації права власності на майно або з дня укладення договорів про його відчуження. Таким чином, суд фактично не визначився з моментом, коли почався відлік позовної давності, помилково переклавши на відповідача весь тягар доведення факту закінчення терміну позовної давності.

Підводячи підсумки, ВСУ констатував, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, — статтю 261 ЦК України в поєднанні зі статтями 256, 267 цього Кодексу, не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне застосування цих норм і вирішення спору.

До повноважень Верховного Суду України не належить встановлення фактичних обставин, надання оцінки або переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Судову палату у цивільних справах Верховного Суду України процесуальної можливості прийняти нове рішення.

За таких обставин ухвалені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.

Автор: Сергій Глушко

суд суддя Верховний Суд ВСУ

 

Автор:
Відповідальності за порушення правил військового обліку не уникнути – ефір на Право ТВ
Telegram канал Sud.ua
Відповідальності за порушення правил військового обліку не уникнути – ефір на Право ТВ
Головне про суд
Сьогодні день народження святкують
  • Олександр Прилипчук
    Олександр Прилипчук
    суддя Сумського окружного адміністративного суду