Порушення при проведенні негласних слідчих дій: як суди оцінюють докази за стандартами ЄСПЛ
У сучасному кримінальному процесі негласні слідчі (розшукові) дії (НСРД) є одним із найбільш активних видів втручання держави у право особи на приватність та таємницю спілкування. Саме тому законність їх проведення та допустимість отриманих результатів мають бути предметом особливо суворого судового контролю.
Використання матеріалів НСРД часто стає основою обвинувачення у складних корупційних справах. Проте межа між законним збором доказів та втручанням у права особи є вкрай тонкою.
Основна проблема часто полягає не лише у технічному виконанні НСРД, а й у подальшій процесуальній інтерпретації їхніх результатів стороною обвинувачення.
Стандарт обґрунтованої підозри
Згідно з практикою ЄСПЛ, наявність обґрунтованої підозри є базовою передумовою будь-якого обмеження свободи. Однак у резонансних справах 2026 року спостерігається тенденція, коли підозра ґрунтується на загальних формулюваннях без конкретизації способу та місця дій.
Матеріали НСРД, такі як записи розмов чи листування, часто подаються прокурором як беззаперечні докази фінансування неправомірних дій. Проте захист справедливо вказує, що висновки обвинувачення часто є лише суб'єктивною інтерпретацією, а не самостійними джерелами доказів.
ЄСПЛ у справі Yuriy Dmitriyev v. Russia наголошує: підозра має базуватися на фактах, здатних переконати об'єктивного спостерігача, а не на припущеннях слідства.
Процесуальні порушення при проведенні НСРД та обшуків
Аналіз судової практики у кримінальних провадженнях свідчить про наявність частих процесуальних порушень під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій та обшуків. Ці порушення безпосередньо впливають на допустимість доказів і в ряді випадків ставлять під сумнів їх легітимність.
Однією з ключових проблем залишається якість обґрунтування клопотань про проведення НСРД. У значній кількості випадків такі запити є формальними або недостатньо вмотивованими, без належного наведення фактичних підстав і ризиків, що обґрунтовують необхідність втручання у приватне життя особи. Це створює ризик непропорційного та свавільного застосування інструментів негласного розслідування.
Окрему групу порушень становлять процесуальні недоліки під час проведення обшуків. Суди фіксують випадки, коли фактичне проникнення до житла або іншого володіння особи розпочинається до офіційного оголошення ухвали слідчого судді. Також поширеною проблемою є неповна або формальна відеофіксація слідчої дії, зокрема відсутність запису моменту входу до приміщення чи ключових етапів вилучення майна.
Додаткові ризики виникають при вилученні електронних носіїв інформації, зокрема мобільних телефонів. У низці випадків такі дії не отримують належного відображення у протоколах або документуються з порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, що ускладнює подальшу перевірку законності отриманих даних.
У контексті оцінки доказів судова практика також виходить із принципу розподілу тягаря доказування: саме сторона обвинувачення зобов’язана довести, що докази були отримані законним шляхом. У випадку наявності сумнівів щодо обставин отримання матеріалів НСРД або їх точності такі сумніви, відповідно до стандартів справедливого судового розгляду, мають тлумачитися на користь обвинуваченого (зокрема підхід, відображений у справі Seppern v. Estonia).
У сукупності ці фактори формують проблему, коли процесуальні порушення на стадії досудового розслідування можуть мати вирішальне значення для подальшої долі кримінального провадження, а саме призводити до визнання доказів недопустимими.
Судова практика
Верховний Суд у своїй практиці послідовно застосовує доктрину «плодів отруйного дерева», яка походить із правових систем США та була розвинена в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у справах Gäfgen v. Germany, Шабельник проти України та Яременко проти України.
Цей підхід означає, що порушення прав на одній із стадій збору доказів може підірвати всю подальшу доказову базу, якщо між первинним порушенням і похідними доказами існує причинний зв’язок.
Відповідно до статті 87 Кримінального процесуального кодексу України, недопустимими визнаються докази, отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини. Окремо до цієї категорії належать і похідні докази — тобто будь-які відомості, здобуті завдяки інформації з первинного недопустимого джерела.
Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі № 466/525/22 підтвердила підхід до допустимості доказів, отриманих у результаті обшуку з порушенням вимог КПК та без належного судового контролю. Суд розглянув ситуацію, коли обшук у житлі був проведений без попередньої ухвали слідчого судді під приводом «невідкладності», а вже наступного дня отримав формальне схвалення.
Під час затримання в особи спочатку виявили психотропні речовини, після чого слідчі провели обшук у житлі без попереднього дозволу суду. Надалі слідчий суддя легалізував ці дії, пославшись на ризик втрати доказів. Однак суди першої та апеляційної інстанцій визнали такий підхід неправомірним.
Верховний Суд підтримав цей висновок і підкреслив, що «невідкладність» не може бути формальною підставою для обходу судового контролю. Сам факт виявлення наркотичних речовин не створює автоматичної підстави для проведення обшуку без ухвали слідчого судді та подальшої легалізації вже проведеної слідчої дії.
У справі № 683/1507/16-к Касаційний кримінальний суд Верховного Суду підтвердив, що НСРД, проведені до внесення відомостей до ЄРДР, є недопустимими.
Суд остаточно визнав недопустимими ключові докази обвинувачення — протоколи оперативно-розшукових заходів та негласних слідчих (розшукових) дій, які проводилися до внесення відомостей до ЄРДР.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які застосували доктрину «плодів отруйного дерева» (ст. 87 КПК України) і визнали недопустимими не тільки первинні протоколи НСРД, а й усі похідні докази, отримані на їх основі.
Рівність сторін та доступ до матеріалів
Принципи змагальності та рівності сторін передбачають, що захист повинен мати реальну можливість ознайомитися з усіма матеріалами, які мають значення для справи.
Якщо сторона захисту не має повного доступу до даних, отриманих зі зняття інформації з телекомунікаційних мереж, це прямо порушує стандарти процесуального права. Такі висновки, викладені у справах ЄСПЛ Rook v. Germany та Jasper v. the United Kingdom.
Крім того, одним із найбільш грубих порушень є можливе втручання у конфіденційне спілкування підозрюваного з адвокатом під час проведення НСРД. Це руйнує саму суть права на ефективний захист.
Суд має надати адекватне обґрунтування своїм рішенням, демонструючи, що основні питання, порушені захистом щодо законності НСРД, були реально розглянуті.
Ба більше, застосування суворих запобіжних заходів на основі матеріалів НСРД вимагає індивідуалізованого обґрунтування. Формальне посилання на матеріали досудового розслідування без змістовної перевірки їхнього зв’язку з конкретною особою створює ризик надмірного втручання у право на свободу.
Суд має оцінити не лише наявність НСРД як процесуального факту, а й їхню фактичну переконливість. Особливо це стосується випадків, коли розмір застави визначається на основі сум, які фігурують лише у версії обвинувачення, підкріпленій матеріалами НСРД, але ще не доведені вироком суду.
Правосуддя має бути не лише дієвим, а й законним. Використання НСРД не може бути виправданням для ігнорування презумпції невинуватості. Лише ретельна та мотивована перевірка судом кожного протоколу забезпечить дотримання стандартів статті 6 Конвенції та захистить державу від програшних справ у ЄСПЛ.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
