Верховний Суд висловився щодо оскарження розміру судових витрат

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 2 листопада 2022 року розглянув справу №760/9685/22 стосовно судових витрат.

Обставини справи

У липні 2022 року позивачка звернулася з позовом до Територіального центру соціального обслуговування Подільського району Києва про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позов мотивовано тим, що вона протиправно була звільнена з посади соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома «Поділ» та поновлена на цій посаді рішенням Солом`янського районного суду Києва від 20 червня 2022 року по справі №760/2971/21.

В справі № 760/2971/21 позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не заявляла, а тому має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку без обмеження будь-яким строком.

Позивачка просила стягнути з Територіального центру соціального обслуговування середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 284 821,02 грн.

Ухвалою Солом`янського районного суду Києва від 9 серпня 2022 року позов залишено без руху. Надано строк на усунення недоліків терміном 5 днів з моменту отримання копії ухвали з урахуванням вимог, викладених в ухвалі. Вказано, що ухвала в частині визначення розміру судових витрат може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня складення повного судового рішення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

• при зверненні до суду позивач судовий збір не сплатила, посилаючись на пункт 1 частини першої статті 5 Закону «Про судовий збір», яким встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Разом з тим, з позову вбачається, що позивач звернувся з вимогою майнового характеру щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що є мірою відповідальності і до якої звільнення від сплати судового збору в порядку пункт 1 частини першої статті 5 Закону «Про судовий збір» не застосовується. Таким чином, з огляду на те, що вимога позивача є майновою, відповідно до ставок Закону «Про судовий збір» позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 2 848,21 грн та надати докази до суду;
• позовна заява подана за допомогою системи «Електронний суд». Згідно положень абз. 2 частини першої статті 177 ЦПК у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.

Таким чином, стороні позивача слід надати до суду докази надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року апеляційну скаргу на ухвалу Солом`янського райсуду повернуто особі, яка її подала.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

• стаття 353 ЦПК має вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. П. 13 частини першої статті 353 ЦПК передбачено можливість оскарження окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат;
• представник в апеляційній скарзі фактично оспорює не розмір судового збору, який встановлений Законом «Про судовий збір», а необхідність його сплати, вважаючи позивача особою, яка звільнена від його сплати. Обставини щодо наявності чи відсутності у позивача відповідного статусу та підстав для звільнення від сплати судового збору можуть бути предметом судового розгляду при вирішенні питання щодо повернення позовної заяви та при апеляційному перегляді такого судового рішення, якщо воно ухвалене. Посилання представника скаржника на пункт 13 частини першої статті 353 ЦПК, як на підставу оскарження ухвали, не заслуговують на увагу, оскільки в даному випадку зазначена норма передбачає оскарження ухвали про визначення розміру судових витрат, а ніяк не звільнення від їх сплати.

Аргументи учасників справи

3 жовтня 2022 року позивачка засобами електронного поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником, на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року в якій просила оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати; направити справу для продовження розгляду до апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що не погодившись із ухвалою суду першої інстанції в частині визначення розміру судових витрат, представник позивача звернувся із апеляційною скаргою, в якій зазначив, що місцевий суд, встановивши, що позовна заява подана за допомогою системи «Електронний суд», при визначенні розміру судового збору у розмірі 2848,21 грн не застосував передбачений частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» коефіцієнт 0,8 для пониження розміру ставки судового збору. Апеляційний суд уваги на ці доводи не звернув.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК).

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат (пункт 13 частини першої статті 353 ЦПК).

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20; постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11).

Тлумачення пункту 13 частини першої статті 353, статті 133 ЦПК України та інших норм процесуального законодавства, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що визначення розміру судових витрат охоплює собою, в тому числі, й визначення розміру судового збору, якій підлягає сплаті позивачем в ухвалі про залишення позовної заяви без руху. Тому ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, в якій визначено розмір судового збору щодо вирішення питання про повернення судового збору може бути оскаржена в апеляційному порядку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі № 638/17815/17-ц (провадження № 61-10702св18) зазначено, що:

«пунктом 13 частини першої статті 353 чинного ЦПК України також передбачено, що окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо визначення судових витрат.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що ухвали про залишення позовної заяви без руху не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, однак не врахував, що ОСОБА_1 оскаржувалася ухвала Дзержинського районного суду міста Харкова від 24 листопада 2017 року, зокрема в частині визначення розміру судових витрат з посиланням на те, що судом не було розглянуто його клопотання про звільнення від сплати судового збору. Таким чином, висновок апеляційного суду про те, що ухвала Дзержинського районного суду міста Харкова від 24 листопада 2017 року в частині визначення розміру судового збору не підлягає оскарженню окремо від рішення суду є помилковим».

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року по справі № 758/3200/19-ц (провадження № 61-23262св19) вказано, що:

«звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилався на те, що ухвала районного суду про залишення його позовної заяви без руху є незаконною та необґрунтованою, так як вимога суду щодо сплати судового збору не корелюється з положеннями пункту 1 частини п`ятої статті 5 Закону України «Про судовий збір», які визначають пільги щодо сплати судового збору у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Тобто заявник не погоджувався висновками районного суду в частині визначення розміру судових витрат (а. с. 31-35). Положеннями частини першої статті 353 ЦПК України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвала районного суду про залишення його позовної заяви без руху, апеляційний суд керувався положеннями частини першої статті 353 ЦПК України, якими визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, до якого апеляційний суд вважав, що вказана ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху не входить.

Разом з тим, апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідно до пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат. Таке регулювання цивільних процесуальних відносин повністю відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про те, що неможливість реалізувати право апеляційного оскарження через сплату судового збору може вважатись перепоною доступу до правосуддя (рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польші», § 59). Отже, апеляційним судом не було належним чином досліджено обставини справи, не надано належної правої оцінки доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо його незгоди із висновками районного суду в частині визначення розміру судових витрат, унаслідок чого апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху окремо від рішення суду в апеляційному порядку бути оскаржена не може. З огляду на викладене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року по справі № 650/231/20 (провадження № 61-487св21) зазначено, що:

«оскарження ухвали щодо визначення розміру судових витрат передбачено пунктом 13 частини першої статті 353 ЦПК України. Системний аналіз пункту 13 частини першої статті 353, статті 142 ЦПК України та інших норм процесуального законодавства свідчить, що визначення розміру судових витрат охоплює собою, в тому числі, й повернення судового збору. Тому ухвала суду першої інстанції щодо вирішення питання про повернення судового збору може бути оскаржена в апеляційному порядку».

У справі, що переглядається:

• апеляційний суд не звернув уваги, що визначення розміру судових витрат охоплює собою, в тому числі, й визначення розміру судового збору, якій підлягає сплаті позивачем в ухвалі про залишення позовної заяви без руху. Тому ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, в якій визначено розмір судового збору щодо вирішення питання про повернення судового збору може бути оскаржена в апеляційному порядку
• в ухвалі суду першої інстанції від 9 серпня 2022 року: позивачу визначено розмір сплати судового збору у сумі 2848,21 грн; вказано, що ухвала в частині визначення розміру судових витрат може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення;
• в апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції від 9 серпня 2022 року представник зазначав, зокрема, що: місцевий суд, встановивши, що позовна заява подана за допомогою системи «Електронний суд», при визначенні розміру судового збору у розмірі 2848.21 грн, не застосував передбачений частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» коефіцієнт 0,8 для пониження розміру ставки судового збору;
• позивач звільнена від сплати судового збору за подання позову із посилання на висновки зроблені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19. Тобто позивач не погоджувалася з висновками суду першої інстанції в частині визначення розміру судових витрат.

За таких обставин, апеляційний суд зробив неправильний висновок про повернення апеляційної скарги.

Отже, ВС вирішив, що оскаржене судове рішення постановлене без додержання норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.