Способи захисту у справах про приватизацію державного житлового фонду: у Касаційному цивільному суді навели ключові правові позиції

Як раніше писала «Судово-юридична газета», Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду провів онлайн-семінар із суддями першої та апеляційної інстанцій, під час якого судді КЦС відповіли на проблемні питання правозастосування у цивільних справах. Модератором онлайн-зустрічі виступив голова Касаційного цивільного суду Борис Гулько.

Захід мав за мету забезпечення апеляційних і місцевих судів методичною інформацією з питань правозастосування відповідно до ст. 36 Закону «Про судоустрій і статус суддів».

Раніше ми описували відповіді на поширені запитання, надіслані судами, які надав секретар Пленуму Верховного Суду, секретар Першої судової палати КЦС ВС Дмитро Луспеник у форматі бліцу.

Далі з доповіддю стосовно способів захисту у справах про приватизацію державного житлового фонду виступив суддя Касаційного цивільного суду Руслан Лідовець.

Зокрема, за його словами, Житомирський апеляційний суд звернувся з питанням щодо належних способів захисту права у справах про приватизацію квартири у випадках, коли квартира знаходиться у власності навчального закладу (форма власності – державна).

«Йдеться про відчуження квартири з державної форми власності. Питання регулюється виключно законом про приватизацію державного житлового фонду. Державний житловий фонд це фонд місцевих рад або житловий фонд, який знаходиться на повному господарському віданні або в оперативному управління державних підприємств і установ.

Належними відповідачами у цій категорії справ є органи приватизації. Це можуть бути або уповноважені органи, створені місцевими державними адміністраціями або органами місцевого самоврядування, а також це можуть бути органи, створені на окремих підприємствах.

Якщо мова йде про навчальний заклад державної форми власності, то можливий такий варіант, що державний житловий фонд державними підприємствами, які володіють у формі господарського відання чи оперативного управління, може бути переданий у комунальну власність за місцем розташування відповідних будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевих держадміністрацій та органами місцевого самоврядування.

Судова практика Верховного Суду, яка мною проаналізована, свідчить, що існують схожі способи захисту у цій категорії справ. Для прикладу це 4 справи, де було застосовано ці способи:

Справа 483/731/19. Верховний Суд застосував такий спосіб захисту у справі про приватизацію квартири державного житлового фонду, як визнання безпідставною відмови органу приватизації передати у приватну власність квартиру державного житлового фонду з покладанням обов’язку на останнього оформити право власності на приміщення.

При цьому у цій справі було зроблено правовий висновок, що не є належним способом захисту визнання права власності на квартиру. Тобто, суд не може визнати право власності, він може лише визнати безпідставною відмову і зобов’язати орган оформити цю приватизацію.

Справа 202/3820/19. Верховний Суд вважав обґрунтованими вимоги про зобов’язання державного департаменту житлового господарства міської ради як органу приватизації державного житлового фонду провести приватизацію квартири. Тобто, був обраний спосіб захисту – зобов’язати провести приватизацію квартири.

Також подібні способи були викладені в інших справах, в згаданій постанові є перелік інших рішень ВС, де було їх застосовано.

Справа 200/18858/16-ц. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року.

У цій справі було визнано неправомірною відмову департаменту житлового господарства міської ради у приватизації і зобов’язано департамент провести приватизацію квартири.

Схожий спосіб захисту було застосовано у справі 754/6918/18, в якій було використано такий спосіб захисту, як зобов’язання відділу приватизації управління житлово-комунального господарства ради здійснити приватизацію кімнати», - зазначив Руслан Лідовець.

Тобто, судова практика передбачає такі способи захисту, які зводяться до визнання безпідставною відмови органу приватизації і зобов’язання органу приватизації здійснити приватизацію житла.

Крім того, суддя відповів на запитання Вінницького апеляційного суду.

А саме – чи має суд при вирішенні питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, за яким стягувач – юридична особа та її кінцевий бенефіціар включені до списків юридичних осіб, щодо яких рішеннями РНБО застосовано санкції, встановлювати додатково та здійснювати аналіз обставин та фактів того, чи може рішення суду про стягнення коштів на користь вказаного стягувача загрожувати інтересам України?

Тобто, якщо стягувач, по суті, під санкціями РНБО.

Як зазначив Руслан Лідовець, відповідно до ч. 6 ст. 467 ЦПК, суд, розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом сторонам у триденний строк з дня постановлення ухвали.

При цьому для постановлення ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду суд має перевірити і встановити відсутність підстав для відмови у задоволенні клопотання.

Такі підстави для відмови передбачені у статті 468 ЦПК, і також можуть бути передбачені міжнародними договорами. Зокрема п. 7 ст. 468 ЦПК передбачає, що у задоволенні клопотання може бути відмовлено, якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України.

Тому суду слід обов’язково встановити наявність чи відсутність таких обставин.

«На мою думку, якщо стягувач – юридична особа та її кінцевий бенефіціар включені до списків юридичних осіб, щодо яких рішеннями РНБО застосовано санкції, це є однією з обставин, які слід перевірити та встановити суду на предмет того, чи має місце загроза інтересам України», - зазначив суддя КЦС  ВС.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.