Верховний Суд пояснив, які докази мають дослідити суди у справах про невиплату військовослужбовцям 100 тисяч грн

Перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій саме по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн на місяць, передбаченої Постановою №168.

Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови №168 означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та підтвердження цих обставин указаними документами.

Регламентація умов і порядку виплати додаткової винагороди з боку Адміністрації Держприкордонслужби шляхом видання наказів від 30 липня 2022 року №392/0/81-22-АГ, від 9 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ не може інтерпретуватися як спосіб позбавлення чи обмеження права військовослужбовців Держприкордонслужби на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн. Про це у постанові від 5 серпня 2024 року зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів КАС по справі №200/4100/23.

Разом з тим, судячи з позиції Верховного Суду на прикладі цієї справи, при розгляді справ, де військовослужбовці оскаржуть невиплату їм винагороди до 100 000 грн, суди мають дослідити документи (накази/розпорядження), які стали передумовою для відрядження для виконання відповідних завдань.

Якщо військова частина видала довідку про безпосередню участь в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки, але вона не відповідає встановленій формі, суди все ж мають ставити питання - якщо військовослужбовець протягом періоду, щодо якого виник спір, проходив військову службу, але, на думку відповідача, не виконував бойових завдань чи інших завдань, які дають підстави для виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000 грн, то які завдання він у такому разі виконував протягом цього часу та/або де проходив службу у цей час?

Крім того, суди мають зважати, чи складався рапорт, адже оцінка таких рапортів має істотне значення для правильного вирішення спору.

Обставини справи

Військовослужбовець звернувся до суду з позовом, в якому просив:

• визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000 грн у зв`язку з безпосередньою участю у бойових діях та забезпеченням здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в період з 10 жовтня 2022 року по 8 січня 2023 року, в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
• зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити збільшену додаткову грошову винагороду.

Позивач вказав, що позиція відповідача щодо невиплати йому додаткової винагороди у збільшеному розмірі обумовлена наказами Адміністрації Державної прикордонної служби від 30 липня 2022 року №392/0/81-22-АГ та від 9 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ. Позивач вважав, що він не може бути позбавлений підвищеної додаткової винагороди на підставі таких наказів Адміністрації ДПСУ, оскільки вони не пройшли обов`язкову державну реєстрацію в Міністерстві юстиції.

Зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду 5 грудня 2023 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Приймаючи таке судове рішення по суті позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції погодилися з доводами позивача, що накази Адміністрації ДПСУ від 30 липня 2022 року № 392/0/81-22-АГ та від 9 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ зачіпають соціально-економічні права свободи й законні інтереси військовослужбовців, тому вони підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції. Враховуючи відсутність факту їхньої державної реєстрації суди констатували, що такі накази не можуть вважатися такими, що набрали чинності та змінювати правове регулювання відносин щодо виплати спірної додаткової винагороди.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що наказом від 26 січня 2023 року №36 МВС затвердило Порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, які визначають механізм виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови КМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Проте зауважили, що зазначений Порядок введений в дію з 1 лютого 2023 року, а тому не може бути застосований до спірних правовідносин.

З посиланням на ч. 6 статті 7 КАСУ, суди попередніх інстанцій вважали застосовною до спірних правовідносин Інструкцію про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям ДПСУ, розвідувального органу Адміністрації ДПСУ за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду, затверджену наказом МВС від 18 березня 2016 року №188 (далі - Інструкція №188).

Аналізуючи приписи вказаної Інструкції №188 у взаємозв`язку з положеннями пункту 1 постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168, суди в цій справі виходили з того, що обов`язковою умовою виникнення права на виплату додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн є підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах воєнний (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів.

При цьому суди першої та апеляційної інстанції не прийняли як доказ довідку військової частини від 8 січня 2023 року про безпосередню участь позивача у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської області у період з 10 жовтня 2022 року по 8 січня 2023 року, зазначивши, що вона не може бути належним доказом участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення вказаних заходів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд зазначив таке.

З аналізу наведених норм законодавства випливає, що військовослужбовцям Держприкордонслужби на період дії воєнного стану щомісячно виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Для виплати військовослужбовцям додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн розмірі, їхня безпосередня участь у бойових діях та заходах повинна бути підтвердженою документально, про що свідчить зміст наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року №392-/0/81-22-АГ та від 1 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ.

Документальне підтвердження такої участі здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у наступних документах:

1) бойовому наказі (бойовому розпорядженні);

2) журналі бойових дій (службово-бойових дій, вахтовому, навігаційно-вахтовому, навігаційному журналі), журналі ведення оперативної обстановки, бойовому донесенні (підсумковому, терміновому, позатерміновому) або постовій відомості (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад;

3) рапорті (донесенні) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.

З наведеного можна виснувати, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій саме по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн на місяць, передбаченої Постановою №168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови №168 означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та підтвердження цих обставин указаними документами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності в матеріалах справи доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів, що давало би йому право на отримання додаткової винагороди до 100 000 грн.

При цьому суди попередніх інстанцій вважали незастосовними до спірних правовідносин накази Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року №392-/0/81-22-АГ та від 1 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ та спиралися при вирішенні цього спору на приписи Інструкції №188.

З приводу цього варто зауважити, що Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі №200/193/23 розглядав питання застосовності наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року №392-/0/81-22-АГ, від 9 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ та Інструкції №188 у контексті визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби, передбаченої Постановою №168.

У постанові від 21 грудня 2023 року у справі №200/193/23 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що накази Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року №392-/0/81-22-АГ та від 1 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ містять норми, що зачіпають права, свободи та законні інтереси осіб, встановлюють організаційно-правовий механізм їх реалізації, та підлягають обов`язковій державній реєстрації Міністерством юстиції України. З огляду на що констатував недотримання Адміністрацією Держприкордонслужби вимог законодавства при прийнятті зазначених наказів.

Водночас Верховний Суд зауважив, що у спірний період (який є аналогічним періоду, який є предметом розгляду у цій справі) виключно зазначені накази Адміністрації Держприкордонслужби визначали механізм реалізації постанови Кабінету Міністрів України №168 щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби під час дії воєнного стану.

Також Верховний Суд указав, що ці накази Адміністрації Держприкордонслужби фактично виконувалися протягом 2022 року, в тому числі й у спірний період, органами Держприкордонслужби, зокрема, в частині визначення переліку бойових дій та заходів, передбачених пунктом 1 Постанови №168, а також документування безпосередньої участі військовослужбовців у таких діях і заходах.

Виходячи з цього Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі №200/193/23 дійшов висновку, що накази Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року №392-/0/81-22-АГ та від 01 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ підлягають застосуванню для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбаченої Постановою №168, у спірний період.

У постанові від 26 червня 2024 року у справі №200/216/23 Верховний Суд дещо розширив висновки щодо застосовності цих актів при визначенні порядку і умов виплати спірної додаткової винагороди.

Зокрема, у справі №200/216/23 Верховний Суд зазначив, що належна реалізація приписів пункту 1 Постанови №168 спонукала Уряд до «делегування» відповідним відомствам і керівникам державних органів унормувати умови і підстави виплати «своїм» категорія військовослужбовців додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн.

Адміністрація Держприкордонслужби, з уваги на приписи пункту 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» (у редакції, яка діяла протягом спірного періоду), а також пункту 2-1 Постанови №168 зіткнулася з обставинами, які вимагали ухвалити рішення, яке б витікало із завдань та повноважень цього органу та заразом відповідало меті встановлення на час дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу (згідно з пунктом 1 Постанови №168).

Цим рішенням (у широкому сенсі) стали згадувані накази від 30 липня 2022 року №392/0/81-22-АГ, від 9 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ, у яких виписані ті умови і порядок, які покликані були сприяти практичній реалізації приписів пункту 1 Постанови №168, аби, з одного боку, ті військовослужбовці, які залучені до виконання бойових завдань / заходів, отримали додаткову винагороду, що теж є однією з умов бойової і мобілізаційної готовності Держприкордонслужби, а з іншого - забезпечити ефективне і цільове використання бюджетних коштів.

Тож з уваги на наведене Верховний Суд у справі №200/216/23 вважав, що регламентація умов і порядку виплати додаткової винагороди (про необхідність якої [регламентації] зазначено в пункті 2-1 Постанови № 168) з боку Адміністрації Держприкордонслужби шляхом видання наказів від 30 липня 2022 року №392/0/81-22-АГ, від 9 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ не може інтерпретуватися як спосіб позбавлення чи обмеження права військовослужбовців Держприкордонслужби на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн.

Щодо застосовності Інструкції №188, то Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі №200/193/23 зазначив, що така була прийнята на виконання постанови КМУ від 20 січня 2016 року №18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських», що передбачала виплату військовослужбовцям винагороди в порядку і розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів, за час участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду. Відповідно з цього Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі №200/193/23 дійшов висновку, що Інструкція №188 визначала порядок та розміри виплати конкретно тієї винагороди, яка була встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 №18, а тому її положення при визначенні порядку та умов виплати додаткової винагороди, встановленої на період дії воєнного стану постановою Кабінету Міністрів України № 168, не можуть бути застосовані.

Відтак, помилковою є позиція судів попередніх інстанцій про застосування Інструкції №188 при вирішенні порядку та умов виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, та про незастосовність до спірних правовідносин наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року №392-/0/81-22-АГ та від 1 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ.

Стосовно висновку судових інстанцій по суті позовних вимог, то, на переконання Суду, такий висновок є поспішним, оскільки не ґрунтується на повному і всебічному встановленні обставин справи та належній їй правовій оцінці.

У справі встановлено, що позивач проходить військову службу в прикордонному загоні Державної прикордонної служби.

Згідно з архівною відомістю про грошове забезпечення з січня по грудень 2022 року, він в період з квітня по серпень 2022 року отримував додаткову винагороду у підвищеному до 100 000 грн розмірі.

Відповідно бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України 16 вересня 2022 року позивач був направлений в оперативне підпорядкування.

Позивач наполягав, що він має право на отримання збільшеної додаткової винагороди до 100 000 гривень відповідно до Постанови №168 також за період з 10 жовтня 2022 року по 8 січня 2023 року, стверджуючи, що під час перебування у відрядженні до прикордонного загону він брав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу додаткової винагороди у збільшеному розмірі прикордонний загін Держприкордонслужби покликався на відсутність підстав для здійснення позивачу такої виплати з тих причин, що від начальника органу Держприкордонслужби підтверджуючі документи щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях та заходах не надходили.

Відповідач вказував на те, що обов`язок оформлення документів, які є підставою для нарахування та виплати спірної додаткової винагороди покладено на начальника органу Держприкордонслужби, до якого для виконання відповідних завдань відряджений військовослужбовець.

Відповідач звертав увагу, що військова частина видала довідку про безпосередню участь в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської області старшим сержантом позивачем від 8 січня 2023 року №3656, разом з тим зауважував, що вона не відповідає встановленій формі.

Правовою підставою для видачі такої довідки послугував бойовий наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16 вересня 2022 року №165.

Оцінюючи критично інформацію, викладену у довідці військової частини, суди попередніх інстанцій погодилися з доводами відповідача та виходили з того, що вона не є довідкою про підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах, які складаються з метою визначення права військовослужбовця на отримання додаткової винагороди, встановленої Постановою №168. Водночас суди не перевіряли, чи підтверджується участь позивача у відповідних діях або заходах цією в окреслений ним період довідкою у сукупності з іншими доказами у справі.

Суди попередніх інстанцій не дослідили документи (накази/розпорядження), які стали передумовою для відрядження військовослужбовця для виконання відповідних завдань з 10 жовтня 2022 року по 08 січня 2023 року (мається на увазі бойовий наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16 вересня 2022 року №(гриф)/25-2075-Е). Відсутній в матеріалах справи і наказ командування військової частини про направлення військовослужбовця в оперативне підпорядкування у складі комендатури швидкого реагування прикордонного загону.

Без відповіді судів першої та апеляційної інстанції залишилося головне питання, з якого власне й виник спір, що спонукав позивача звернутися з цим позовом до суду. Йдеться про те, які саме завдання, за якою посадою і де виконував військовослужбовець - позивач, якого було направлено у службове відрядження в оперативне підпорядкування з 10 жовтня 2022 року по 08 січня 2023 року та чим це підтверджується.

Тобто, якщо позивач протягом періоду, щодо якого виник спір, проходив військову службу, перебуваючи на підставі бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16 вересня 2022 року №(гриф)/25-2075-Е у відрядженні в військовій частині, але не виконував бойових завдань чи інших завдань, які в розумінні пункту 1 Постанови № 168 дають підстави для виплати додаткової винагороди у (збільшеному) розмірі до 100 000 грн, то які завдання він у такому разі виконував протягом цього часу та/або де проходив службу у цей час.

Не дослідили суди попередніх інстанцій записи журналу бойових дій, книги оперативно-службової діяльності та журналу надходження розпоряджень по підрозділу, не перевірили чи містять вони згадки про військовослужбовця позивача та його безпосередню участь бойових діях та заходах за окреслений позивачем період.

Поза увагою залишили суди попередніх інстанцій також питання чи складався визначений пунктом 4 наказу №392-/0/81-22-АГ рапорт щодо позивача за час його перебування у відрядженні у заявлений період, адже оцінка таких рапортів має істотне значення для правильного вирішення цього спору, позаяк згідно з пунктом 4 наказу №392-/0/81-22-АГ підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах здійснюється на підставі комплексу інформації, наявної у відповідних документах, а відповідно до пункту 3 наказу №628/0/81-22-АГ перелік підтверджуючих документів допускає альтернативність і не зведений винятково до їхньої сукупності.

У постанові від 16 березня 2023 року у справі №600/747/22-а Верховний Суд наголошував, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Оскільки суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів та не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, Суд уважає передчасними їхні висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Слід також зазначити, що одночасно з відзивом на позовну заяву відповідач заявляв клопотання про залучення до участі у справі як другого відповідача військову частину.

Однак, суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, не розглянув клопотання відповідача про залучення другого відповідача до участі у справі та не надавав йому вмотивованої оцінки.

Суд апеляційної інстанції вказаного процесуального порушення не виявив та не усунув.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам.

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.