ПДВ для ФОП: ризики законопроекту та неочевидні наслідки ініціативи Мінфіну

Плани Мінфіну реєструвати платниками ПДВ всіх ФОПів, які досягли доходу 1 000 000 гривень, буквально підірвали мережу. Соцмережі вибухнули обговореннями, підприємці обурюються, а нардепи відхрещуються від ініціативи. Слід згадати, що це не перша спроба влади змінити спрощену систему оподаткування. Для прикладу, в 2010 році намагання ліквідувати її та “загнати” спрощенців на ПДВ призвели до “податкового майдану”. Тоді влада була змушена відступити. 

Все почалося з оприлюднення Мінфіном на минуломи тижні проєкту Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо реєстрації платників єдиного податку платниками податку на додану вартість» для громадського обговорення.

Метою законопроекту Міністерство називає забезпечення збільшення надходжень до державного бюджету шляхом залучення платників єдиного податку до сплати податку на додану вартість. Там впевнені, що це забезпечить рівність платників податків незалежно від обраної системи оподаткування.

Що містить законопроект

Законопроект передбачає встановлення з 01 січня 2027 року обов’язку реєстрації як платника податку на додану вартість у контролюючому органі для платників єдиного податку юридичних та фізичних осіб – підприємців, крім платників єдиного податку третьої групи – електронних резидентів (е-резидентів), у разі досягнення загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів / послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V Податкового кодексу України, у тому числі операцій з постачання товарів / послуг з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі (зокрема, але не виключно шляхом встановлення спеціального застосунку або додатку на смартфонах, планшетах чи інших цифрових пристроях), яка протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1 000 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Крім того, до суми доходу платників єдиного податку першої – третьої групи, які є платниками податку на додану вартість за звітний період буде включатися сума кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності.

Сьогодні це стосується лише третьої групи.

Також, у діючій редакції Податкового кодексу відсоткова ставка єдиного податку для платників третьої групи встановлюється у розмірі 5 відсотків доходу - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Проте, у запропонованій версії 5 відсотків доходу буде сплачуватися - у разі, якщо платник єдиного податку не є платником податку на додану вартість.

Різниця, як бачимо, величезна.

Окрім того, ПКУ доповнять новою нормою, згідно з якою ставка єдиного податку, визначена для третьої групи у розмірі 3 відсотки, може бути обрана:

г) платником єдиного податку третьої групи, який обрав ставку єдиного податку в розмірі 5 відсотків, у разі обов’язкової зміни ставки єдиного податку шляхом подання заяви щодо зміни ставки єдиного податку не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Такий платник вважається платником єдиного податку третьої групи за ставкою 3 відсотки з першого числа місяця, в якому було подано заяву.

Що пояснює Мінфін

Здавалося б, а навіщо Мінфіну це потрібно ? Бо ПДВ - дуже складний в адмініструванні податок, нарікань на який не менше ніж на спрощену систему оподаткування.

Мінфін пояснює, що платники ПДВ знаходяться у невигідних конкурентних умовах порівняно з неплатниками ПДВ, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, оскільки ціна товарів, що імпортуються або виробляються в Україні, формується ринком.

При цьому, як правило, такі товари реалізуються платниками та неплатниками ПДВ по одній ціні. Проте в одному випадку ПДВ сплачується платниками ПДВ до бюджету, а в іншому випадку залишається в кишені неплатників ПДВ, які перебувають на спрощеній системі оподаткування.

Міністерство скаржиться, що відсутність обов’язку сплачувати ПДВ до бюджету стимулює неплатників ПДВ використовувати товари без ПДВ, які переважно є контрабандними або контрафактними.

Неплатникам ПДВ не вигідно працювати з ПДВ, оскільки при купівлі товарів з ПДВ вони не мають права на податковий кредит, а суму ПДВ включають до собівартості товарів. Навпаки їм вигідно купувати товар у фіктивних фірм або нелегально ввезений.

Натомість платникам ПДВ вигідно працювати легально, оскільки при здійсненні ввезення товару вони мають право на податковий кредит, який при подальшій реалізації такого товару зменшує податкові зобов’язання до сплати в бюджет цих платників.

Тож, у Міністерстві запевняють, що запровадження ПДВ для платників єдиного податку має на меті створити економічно невигідні умови для реалізації нелегально ввезених або вироблених товарів, а розроблення законопроєкту обумовлено необхідністю:

- створення рівних конкурентних умов для ведення бізнесу;

- збільшення надходжень до державного бюджету;

- створення умов для зниження ефективності та привабливості схем реалізації контрабандних та контрафактних товарів. 

Чим ризикують підприємці

Експерти висловлюють сумніви у ефективності таких заходів.

По-перше, теза Мінфіна про відсутність впливу на споживачів, не витримує критики. ПДВ завжди включається в ціну.

По-друге, джерела контрабанди – це фіктивний імпорт та корупційні схеми на митниці. ФОП-єдинник — не причина контрабанди, а лише її кінцевий продавець. Тож, запровадження ПДВ для платників єдиного податку під гаслом «рівних умов» руйнує логіку спрощеної системи, при цьому не вирішує проблему контрабанди.

Самі ж ФОПи потрапляють в зону постійного ризику, навіть без умислу на порушення закону.

Після реєстрації платником ПДВ ФОП отримає:

• щомісячні ПДВ-декларації;
• реєстрацію податкових накладних;
• потрапляння в ризикові контрагенти;
• постійний ризик їх блокувань;
• необхідність бухгалтера;
• штрафи: за прострочену накладну; за технічну помилку; за «неправильний» код.

При цьому малому бізнесу не пропонують нічого взамін, жодної компенсації у вигляді зменшення ставок чи спрощення звітності.

А також є ще один неочевидний наслідок такої реформи.

Стаття 9 Податкового кодексу включає ПДВ в перелік загальнодержавних податків та зборів.

Натомість, єдиний податок належить до місцевих податків (стаття 10 цього ж кодексу).

Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними, міськими радами для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць.

Тобто, від чергової податкової реформи постраждають ще й бюджети місцевих громад.

Проте, здається владу цікавіть дещо інше, а саме: розширення оподатковуваної бази та контроль обігу готівкових коштів. 

Автор: Тарас Лученко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.