Зброя для самозахисту та заборона подвійного врахування рецидиву: огляд практики Верховного Суду

Січень 2026 року відзначився новою віхою розвитку кримінальної практики в Україні. Огляд судової практики ККС ВС за цей період демонструє новий фокус на посилення процесуальних гарантій та адаптацію кримінального права до реалій воєнного стану. Верховний Суд в окремих рішеннях відступив від раніше сформованих правових позицій, фактично переглянувши підходи до тлумачення низки норм кримінального та кримінального процесуального законодавства. Нові висновки формують оновлену практику, та нові підстави для визнання доказів недопустимими.

Розгляд справ щодо проступків не потребує суворого дотримання спрощених процедур

У постанові від 19.01.2026 у справі № 301/3018/23 ОП ККС ВС прийшла до висновку, що виконання стороною обвинувачення після завершення досудового розслідування проступку правил, передбачених ст. 290 КПК, які, серед інших, забезпечують реалізацію права на захист від обвинувачення у вчиненні злочину, а не тих, що встановлені з цією метою в ч. 5 ст. 301 КПК за обвинуваченням у скоєнні найменш суспільно небезпечного кримінального правопорушення - проступку, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Суд дійшов висновку, що процедура за ст. 290 КПК не звужує прав учасників провадження на доступ до матеріалів порівняно з ч. 5 ст. 301 КПК. Навпаки, вона забезпечує ефективну реалізацію права на справедливий суд та ознайомлення з матеріалами, які становитимуть основу доказової бази в суді.

Цей висновок відступає від попередніх позицій ККС ВС, де акцент робився на суворому дотриманні спрощених процедур для проступків (ч. 5 ст. 301 КПК). ОП ККС ВС аргументувала, що обидві норми спрямовані на забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування та судового розгляду.

Обов’язкова технічна фіксація обшуку

У постанові від 19.01.2026 у справі № 336/4830/22 ОП ККС ВС встановила, що розгляд клопотання про обшук за участю слідчого або прокурора вимагає обов’язкового технічного фіксування засідання слідчим суддею. Відсутність такого запису тягне за собою визнання всіх доказів, отриманих під час обшуку, недопустимими згідно з п. 4 ч. 3 ст. 87 КПК.

ОП ККС ВС звернула увагу на важливість ролі сторони обвинувачення під час розгляду слідчим суддею клопотання про обшук, яка забезпечує можливість для слідчого судді повно з’ясувати та перевірити доводи клопотання, дослідити підстави для його вирішення по суті. Обов’язок фіксування технічними засобами виникає саме через участь слідчого чи прокурора. Якщо учасники присутні, фіксація є обов’язковою, а її відсутність тягне недійсність процесуальної дії (ч. 6 ст. 107 КПК).

Пособник може бути засуджений навіть якщо провадження щодо виконавця злочину зупинене

У постанові від 15.01.2026 у справі № 369/12790/18 колегія суддів Першої судової палати ККС ВС підтвердила, що кримінальний процесуальний закон не містить обмежень щодо засудження особи за пособництво у вчиненні злочину, якщо кримінальне провадження щодо виконавця злочину виділене та зупинене, а його винуватість не встановлена судом.

Постановою ККС ВС залишено без змін вироки судів першої та апеляційної інстанцій у справі про пособництво в отриманні неправомірної вигоди в особливо великому розмірі. Обвинувачений, діючи в інтересах сільського голови, схиляв особу до надання неправомірної вигоди, тобто був пособником отримання неправомірної вигоди сільським головою. У касаційній скарзі захисник вказував про неможливість засудження обвинуваченого за пособництво у вчиненні злочину особі, щодо якої кримінальне провадження зупинене, а його винуватість як виконавця злочину не встановлена.

Колегія суддів ККС зауважила, що КПК України не містить норм, які б забороняли окремо розглядати та засуджувати пособника за умови зупинення провадження щодо виконавця. Окремий розгляд справи пособника не позбавляє його права повноцінно захищатися: він може оспорювати будь-які докази та обставини, що стосуються як його власної ролі, так і обставин вчинення злочину виконавцем.

Таким чином, зупинення провадження щодо виконавця злочину не є перешкодою для винесення обвинувального вироку стосовно пособника. Рішення ККС ВС усуває неоднозначність у застосуванні норм про співучасть (ст. 27 КК) у випадках, коли провадження щодо виконавця зупинено, наприклад через розшук, хворобу, перебування на тимчасово окупованій території.

Суд не може двічі враховувати рецидив злочинів як обтяжуючу обставину

У постанові від 28.01.2026 у справі № 161/20739/24 колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС вказала на помилку апеляційного суду при застосуванні ч. 4 ст. 67 КК України. Суд апеляційної інстанції безпідставно врахував рецидив злочинів як обставину, що обтяжує покарання, оскільки ця ж обставина вже була врахована при кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 4 ст. 185 КК —  крадіжка, вчинена повторно.

Колегія суддів наголосила, що у тому випадку, коли рецидив злочинів одночасно утворює повторність, передбачену в статті або частині статті Особливої частини КК як кваліфікуючу ознаку, то відповідно до ч. 4 ст. 67 КК суд не може вдруге враховувати ні повторність, ні рецидив як обставину, що обтяжує покарання. Рішення має важливе значення для практики призначення покарання у справах, де повторність є кваліфікуючою ознакою.

В умовах масованої агресії в прифронтових містах наявність незареєстрованої зброї може бути виправданою необхідністю захисту

У постанові від 22.01.2026 у справі № 554/4208/22 колегія суддів Другої судової палати ККС ВС прийшла до висновку, що незаконне носіння зброї в перший місяць повномасштабного вторгнення може бути виправдано крайньою необхідністю. Касаційний кримінальний суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду, який закрив кримінальне провадження щодо інспектора поліції, обвинуваченого за ч. 1 ст. 263 КК України — незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами чи вибуховими речовинами. Суд визнав, що дії правоохоронця в березні 2022 року в Харкові були вчинені в стані крайньої необхідності через реальну загрозу захоплення міста російськими військами, попри те, що прокурор наполягав, що на момент вилучення зброї російських військ у самому Харкові ще не було, а тому загроза життю та здоров’ю не була реальною і крайня необхідність не застосовується.

ККС ВС підкреслив, що незаконне поводження зі зброєю під час воєнного стану не ототожнюється з аналогічними діями в мирний час. У ситуації, коли існує реальна небезпека захоплення міста, а особа діє з метою відсічі агресору, такі дії можуть кваліфікуватися як стан крайньої необхідності (ст. 39 КК України).

Додаткове покарання у вигляді конфіскації застосовується лише за наявності корисливого мотиву

Постановою від 12.01.2026 у справі № 643/12184/20 колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС змінив вироки судів першої та апеляційної інстанцій, виключивши додаткове покарання у виді конфіскації частини майна, призначене обвинуваченому за ч. 2 ст. 289 КК України —  незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Колегія суддів Касаційного кримінального суду зазначила, що злочин передбачений ч. 2 ст. 289 КК відноситься до тяжких злочинів, проте санкція статті передбачає можливість, але не обов’язковість призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна. Для призначення конфіскації майна як додаткового покарання суд обов’язково має встановити наявність корисливого мотиву.

У яких випадках довічне позбавлення волі є необхідним заходом для забезпечення захисту суспільства

Постановою від 14.01.2026 у справі № 243/1083/23 колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС залишила без змін вирок апеляційного суду, яким обвинуваченому призначено покарання у виді довічного позбавлення волі за замах на умисне вбивство та умисне вбивство кількох осіб. У касаційній скарзі захисник стверджував, що апеляційний суд не врахував пом’якшуючі обставини, зокрема визнання вини та щире каяття засудженого. На думку сторони захисту, довічне покарання є явно несправедливим через суворість та не відповідає ступеню тяжкості злочину і особі засудженого.

Колегія суддів нагадала, що відповідно до ст. 64 КК довічне позбавлення волі застосовується за особливо тяжкі злочини у виключних випадках, якщо суд вважає неможливим призначення строкового покарання. Суди мають враховувати наявність у засудженого попередніх судимостей за умисні злочини проти власності, епізоди вчинення нового особливо тяжкого злочину невдовзі після звільнення у 2022 році на підставі помилування, особливу зухвалість та агресивність дій, обставини вчинення злочину під час воєнного стану, у безпосередній близькості до зони бойових дій.

Як було встановлено судами, обвинувачений діяв із єдиним умислом на позбавлення життя трьох осіб, знехтувавши інтересами служби та конституційним правом на життя інших людей. Вказані обставини свідчать про виняткову небезпечність особи та неможливість її виправлення шляхом призначення менш суворого покарання. У цьому випадку саме довічне позбавлення волі є необхідним і пропорційним заходом для забезпечення захисту суспільства та відновлення справедливості.

Збір інформації для агресора навіть з відкритих джерел — це державна зрада

У постанові від 28.01.2026 у справі № 522/9890/23 колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС підтвердив законність засудження громадянина України за державну зраду (ч. 1 ст. 111 КК), що була вчинена у формі надання допомоги представникам ФСБ РФ у проведенні підривної діяльності проти України. Суд відхилив доводи захисту про те, що передана інформація нібито була доступна у відкритих джерелах, і пояснив, що склад злочину не вимагає обов’язкової передачі даних з обмеженим доступом.

Колегія суддів прийшла до висновку, що допомога в підривній діяльності може полягати і в передачі відкритих даних. Допомога в проведенні такої діяльності включає збір і передачу інформації з відкритих джерел на виконання завдання агресора, тобто відкритий характер частини відомостей не спростовує державної зради.

Для кваліфікації за ст. 111 КК достатньо встановити умисел на допомогу державі-агресору в підривній діяльності, незалежно від того, чи була передана інформація відкритою чи закритою. Це розширює можливості притягнення до відповідальності осіб, які передають ворогу навіть публічні дані, якщо вони роблять це з метою сприяння агресору.

Розмежування форм колаборації

Постановою від 20.01.2026 у справі № 183/8535/22 колегія суддів Першої судової палати ККС ВС скасував рішення судів попередніх інстанцій у справі щодо обвинувачення особи за ч. 6 ст. 111-1 КК (колабораційна діяльність) та призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Обвинувачений, який обіймав посаду спеціаліста з екології та природних ресурсів у тимчасовій цивільній адміністрації м. Балаклія Ізюмського району Харківської області, облаштовував та підключав гучномовці на території окупованого міста. Через ці пристрої транслювалися матеріали російської пропаганди. Захисник наголошував, що інкриміновані дії не містять складу злочину з огляду на положення частин 2 і 3 примітки до ст. 111-1 КК, які роз’яснюють зміст понять «заходи політичного характеру» та «здійснення інформаційної діяльності». Також сторона захисту вказувала на відсутність доказів добровільності співпраці з окупаційною адміністрацією та недоведеність умислу поза розумним сумнівом.

Касаційний суд зазначив, що відповідно до ч. 6 ст. 111-1 КК однією з форм колабораційної діяльності є організація та проведення заходів політичного характеру та здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором або її окупаційною адміністрацією. При цьому примітка до статті чітко визначає, що під заходами політичного характеру слід розуміти з’їзди, мітинги, демонстрації, конференції тощо, а під інформаційною діяльністю — створення, збирання, зберігання, використання чи поширення інформації.

Колегія суддів наголосила, що суди попередніх інстанцій, визнаючи особу винуватою, не конкретизували, про яку саме форму колабораціонізму йдеться, або ж які саме дії підпадають під кожну з форм. Якщо інкримінуються обидві форми, суди повинні детально проаналізувати, які саме дії обвинуваченого утворюють склад кожної з них. Колегія суддів підкреслила, що у справах про колабораційну діяльність суди зобов’язані чітко розмежовувати форми кримінально караної поведінки та надавати належну правову оцінку кожному елементу складу злочину, зокрема ознаці добровільності.

Статус земельної ділянки є ключовим для правильної кваліфікації незаконної порубки

Постановою від 21.01.2026 у справі № 347/888/23 колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС скасувала ухвалу апеляційного суду та направила справу на новий апеляційний розгляд, вказавши на необхідність ретельно перевірити належність ділянки, на якій відбулася незаконна порубка дерев, до територій природно-заповідного фонду. Від цього безпосередньо залежить правильність визначення розміру шкоди та кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 4 ст. 246 КК України — незаконна порубка або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу, вчинені в особливо великих розмірах або з тяжкими наслідками.

Колегія суддів наголосила на тому, що встановлення факту належності чи неналежності ділянки до природно-заповідного фонду безпосередньо впливає на правильність кваліфікації за ч. 4 ст. 246 КК, оскільки від цього залежить розмір заподіяної шкоди.

Для притягнення до відповідальності необхідні докази отримання матеріальної вигоди саме за видачу рецептів на наркотичні засоби

У постанові від 21.01.2026 у справі № 953/5793/23 колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС прийшла до висновку, що відсутність доказів корисливого мотиву виключає відповідальність лікаря за незаконну видачу рецептів на наркотичні засоби.

Касаційний кримінальний суд залишив без змін виправдувальний вирок щодо лікаря-психіатра, обвинуваченої за ч. 1, 2 ст. 319 КК України. За твердженням колегії суддів, без доказів отримання лікарем грошей, премій чи іншої матеріальної вигоди безпосередньо за видачу рецептів корисливий мотив не доведено, а отже склад злочину відсутній. Диспозиції ч. 1 та ч. 2 ст. 319 КК чітко вказують: відповідальність настає лише за незаконну видачу рецептів з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах.

В наступному матеріалі «Судово-юридична газета» продовжить аналіз важливих правових позицій Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду щодо застосування норм КПК — від умов тримання під вартою та передачі справ до ВАКС без окремої ухвали до допустимості доказів, процесуальних витрат і особливостей початку досудового розслідування.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.