ЄСПЛ розглянув справу батька: матір вимагала одноосібної опіки й фактично «забрала» дітей, а суди не відреагували

Європейський суд з прав людини розглянув справу Новак проти Чеської Республіки, у якій батько двох малолітніх дітей скаржився на те, що національні суди Чехії не забезпечили належного захисту його права на сімейне життя після конфлікту між батьками щодо опіки. Заявник скаржився, що Регіональний суд порушив його право на повагу до сімейного життя. Він посилався на статтю 8 Конвенції

Справа виникла на тлі сімейного конфлікту після розриву стосунків у 2021 році.

Як встановив суд, спочатку батьки домовилися про спільну опіку, і батько підтримував регулярні контакти з дітьми. Згодом мати вимагати одноосібної опіки, паралельно тривав судовий процес щодо визначення остаточного режиму виховання. Поки справа розглядалася судами, у серпні 2022 року мати без згоди батька переїхала з дітьми з Брно до Праги, змінила їхню школу та фактично створила нові умови життя. Це сталося ще до фінального рішення апеляційного суду щодо опіки. Батько звернувся до судів із вимогою терміново втрутитися — повернути дітей або принаймні стабілізувати ситуацію до остаточного рішення.

Однак національні суди відмовили у тимчасових заходах, вважаючи, що діти перебувають у безпеці, мати забезпечує належний догляд, а контакти з батьком збережені.

ЄСПЛ, розглядаючи справу, наголосив, що ключовим є не лише кінцевий результат, а й те, як швидко та ефективно держава реагує на такі ситуації. Суд вважає, що національні органи не змогли забезпечити справедливого балансу між інтересами всіх залучених сторін. Відмова у задоволенні клопотань заявника про застосування забезпечувальних заходів і відсутність рішення, яке б надало йому забезпечене примусовою силою право на спілкування, з часом неминуче призвели до закріплення ситуації, незаконно створеної матір’ю; це перетворило можливість для заявника отримати одноосібну або спільну опіку над дітьми на суто теоретичну.

ЄСПЛ звернув увагу, що національні суди відмовили у застосуванні тимчасових заходів. При цьому вони виходили з того, що діти вже адаптувалися до нового місця проживання і що втручання не є терміново необхідним. Страсбурзький суд визнав такий підхід недостатнім, оскільки він не враховував першопричину змін — односторонній та незаконний переїзд одного з батьків без згоди іншого.

Суд також зазначив, що органи держави зобов’язані вживати всіх розумних заходів для запобігання фактичному розриву зв’язків між дитиною і другим із батьків.

Європейський суд з прав людини фактично підкреслив, що ключовою проблемою у цій справі стало не саме остаточне рішення щодо опіки, а відмова національних судів оперативно реагувати на зміну ситуації через застосування тимчасових заходів. На думку Суду, така бездіяльність призвела до поступового закріплення фактичного становища, яке виникло після одностороннього переїзду матері з дітьми. У результаті можливість батька домогтися спільної або навіть одноосібної опіки була зведена фактично до теоретичної.

ЄСПЛ окремо звернув увагу на наслідки такої ситуації: відсутність ефективного та швидкого судового втручання створила умови, за яких одна зі сторін отримала перевагу внаслідок власних дій, що пізніше ускладнило будь-яке відновлення попереднього стану.

Суд також зауважив, що у такому контексті поведінка матері фактично не отримала належної процесуальної оцінки на ранньому етапі, що могло сприяти подальшому погіршенню конфлікту між батьками.

Оцінюючи подальший розвиток справи, ЄСПЛ вказав, що апеляційний розгляд тривав у звичайному режимі, попри наявність обставин, які вимагали прискореного втручання. Хоча національне законодавство передбачало обов’язок розглядати такі справи оперативно, цей механізм фактично не спрацював.

У підсумковому рішенні національні суди виходили з того, що діти адаптувалися до нового середовища після переїзду матері, і саме це стало одним із ключових аргументів для відмови від спільної опіки. Водночас підставою для такого висновку стала ситуація, яка виникла ще до остаточного вирішення спору, тобто до завершення судового контролю за правомірністю переїзду.

ЄСПЛ прямо вказав, що підхід національних судів, які зосередилися на поточному стані (діти адаптовані, контакти частково збережені), не був достатнім, оскільки він ігнорував незаконність первинної зміни обставин та не оцінював ризик довгострокового послаблення зв’язку між батьком і дітьми. Суд підкреслив, що держава не може допустити ситуації, коли одна сторона отримує вигоду зі своєї неправомірної поведінки.

У підсумку ЄСПЛ встановив, що національні суди не досягли справедливого балансу між інтересами сторін і не забезпечили належного захисту права заявника на повагу до сімейного життя. Було визнано порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд також присудив заявнику 12 000 євро компенсації моральної шкоди та 5 798 євро відшкодування судових витрат.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.