Чи має держава платити за шкоду завдану законом, який визнали неконституційним — Верховний Суд висловив позицію

Питання юрисдикції у справах про відшкодування шкоди, завданої державою, залишається одним із найскладніших для української судової практики. Особливо гостро ця проблема постала для працівників органів прокуратури, звільнених у межах реформи за Законом № 113-IX. Після того як Конституційний Суд України визнав окремі положення цього закону неконституційними, перед колишніми прокурорами постало практичне питання: яким чином і в якому суді вимагати компенсацію за незаконне звільнення, якщо строки для оскарження наказів уже сплинули, а завдана шкода є очевидною.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 320/55912/24 від19 травня 2026 року сформував підхід до вирішення таких спорів.

Позивач — колишній прокурор, звернулася до Державної казначейської служби України з вимогою про відшкодування майнової та моральної шкоди. Екс-прокурор просила стягнути понад 2 мільойни гривень збитків, з яких матеріальна шкода —  1,93 млн грн та моральна — 250 тисяч грн.

Шкода заподіяна внаслідок застосування абзацу 6 пункту 19 розділу II Закону № 113-IX, щодо звільнення прокурора під час лікарняного, який згодом був визнаний КСУ неконституційним у рішенні від 02.10.2024. Згідно з цією нормою, перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність не було перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

Процесуальний рух справи

Справа № 320/55912/24 пройшла кілька судових інстанцій, наочно продемонструвавши проблему, коли суди фактично перекладають розгляд спору один на одного.

Перша інстанція — Київський окружний адміністративний суд відмовив у відкритті провадження. Суд дійшов висновку, що вимоги про відшкодування шкоди є самостійними та не пов’язані безпосередньо з оскарженням рішень чи дій суб’єкта владних повноважень. Відтак спір, на думку суду, має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Апеляційна інстанція — Шостий апеляційний адміністративний суд підтримав позицію суду першої інстанції. Апеляційний суд зазначив, що предметом спору є виключно захист майнових прав позивача, а тому такі вимоги не належать до адміністративної юрисдикції.

Касаційна скарга — позивач наголосила, що шкода була завдана саме у зв’язку з проходженням публічної служби та застосуванням положень закону, які згодом були визнані неконституційними Конституційним Судом України. На її переконання, спір має публічно-правовий характер, оскільки виник із діяльності держави як суб’єкта владних повноважень.

Саме цей аргумент став ключовим для подальшого формування підходу Верховного Суду до визначення належної юрисдикції у спорах про компенсацію шкоди, заподіяної застосуванням неконституційних норм.

Неконституційний акт є таким з моменту його ухвалення

Верховний Суд наголосив на принциповому конституційному аспекті: визнання акта неконституційним не означає виникнення неконституційності з моменту ухвалення рішення КСУ.

Акт, який суперечить Конституції України, є неконституційним із моменту його прийняття. Рішення Конституційного Суду лише офіційно підтверджує існування цієї невідповідності, а не створює її. Водночас саме з дня ухвалення рішення КСУ такий акт втрачає чинність, якщо інше не передбачено самим рішенням.

Верховний Суд зазначив, що шкода, завдана неконституційним актом, виникає саме в період його дії — тобто до моменту офіційного визнання неконституційності. Після втрати чинності акт уже не може бути джерелом нової шкоди, адже його застосування припиняється.

Відповідальність держави має публічно-правовий характер

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їхнього виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їхніх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Верховний Суд наголосив, що відповідальність держави має специфічний правовідновлюючий та публічно-правовий характер. Як правова держава, Україна зобов’язана самостійно вживати заходів для поновлення прав і свобод, порушених з вини самої держави.

Суд звернув увагу, що хоча законодавство прямо не визначає публічно-правову природу такої відповідальності, вона випливає зі статті 1 Конституції України, яка проголошує Україну демократичною, соціальною та правовою державою.

Відсутність спеціального закону не позбавляє права на компенсацію

Окремо Верховний Суд констатував, що в Україні досі відсутній спеціальний закон, який би визначав механізм відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами, що були визнані неконституційними.

Попри це, суд зазначив, що така прогалина у законодавстві не може бути підставою для відмови особі у захисті її прав.

Суд нагадав, що частина третя статті 152 Конституції України прямо гарантує право на компенсацію шкоди, завданої неконституційними актами та діями держави. Тому за відсутності спеціального механізму єдиним ефективним способом захисту залишається звернення до суду.

Обґрунтовуючи свій висновок щодо адміністративної юрисдикції, Верховний Суд послався на вже сформовану практику Великої Палати.

Зокрема, у постановах у справах № 757/70264/17-ц та № 686/23445/17 Велика Палата дійшла висновку, що спори щодо стягнення збитків із держави на користь публічних службовців, завданих прийняттям неконституційних актів, мають розглядатися саме адміністративними судами.

Аналогічну правову позицію Велика Палата висловила і в постанові від 6 червня 2024 року у справі № 990/313/23, де предметом спору було відшкодування майнової шкоди, завданої застосуванням акта, який у подальшому був визнаний неконституційним.

Таким чином, справа № 320/55912/24 фактично закріплює формування єдиного підходу: спори про компенсацію шкоди, спричиненої неконституційними актами держави у сфері публічної служби, належать до адміністративної юрисдикції.

Спрощення доступу до правосуддя

Верховний Суд визнав, якщо Конституційний Суд України уже встановив неконституційність нормативного акта, позивачам більше не потрібно штучно поєднувати вимоги про відшкодування шкоди з окремими позовами про визнання рішень чи дій суб’єктів владних повноважень протиправними.

Це означає, що особа може звертатися безпосередньо з вимогою про компенсацію до адміністративного суду, не витрачаючи роки на додаткові процесуальні процедури.

Якщо шкода спричинена державою у сфері реалізації публічної влади через застосування нормативного акта, який згодом був визнаний неконституційним, такий спір належить до адміністративної юрисдикції.

Фактично суд сформував подальшу практики — незалежно від того, чи йдеться про прокурорів, держслужбовців, суддів, військовослужбовців або інших осіб, права яких були порушені через дію неконституційних норм.

Верховний Суд зробив ще один крок до утвердження принципу верховенства права, за якого держава несе реальну відповідальність за власні помилки — навіть якщо вони були закріплені законом.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.