Верховний Суд пояснив, коли позивач не платить за адвоката відповідача

Верховний Суд розглянув касаційну скаргу Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю у справі № 290/248/22 щодо відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу після того, як позов було залишено без розгляду.

Обставини справи

У березні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю  визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 2,0784 га, який було укладено 10 листопада 2018 року між сторонами. Позовні вимоги були обґрунтовані сумнівами щодо дійсності правочину та належності підпису позивача на спірному договорі.

Під час  розгляду справи суд першої інстанції вживав процесуальних заходів для з’ясування обставин спору. Зокрема, було витребувано оригінал договору оренди земельної ділянки та призначено судову почеркознавчу експертизу. Отриманий у 2023 році висновок експертів не дав однозначної відповіді щодо підпису, зазначивши, що він, ймовірно, виконаний позивачем.

У зв’язку з необхідністю додаткового дослідження обставин суд поновлював провадження та у 2024 році призначив повторну судову почеркознавчу експертизу. Висновок, отриманий у 2025 році, також не містив категоричного підтвердження або спростування належності підпису позивачу, посилаючись на недостатність зразків для однозначного висновку.

Після завершення зазначених процесуальних дій та тривалого розгляду справи 29 травня 2025 року позивач подав до суду заяву про залишення позову без розгляду, яку суд першої інстанції задовольнив.

У зв’язку з цим Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду із заявою про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на значну тривалість розгляду справи, проведення у ній експертиз та, на його думку, необґрунтованість позовних вимог. Однак суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні цього клопотання, після чого справа була оскаржена в касаційному порядку.

Рішення Верховного Суду

Верховний Суд, переглядаючи справу в межах доводів касаційної скарги, виходив із того, що право особи на звернення до суду за захистом своїх прав гарантується статтею 16 ЦК України, а відповідно до частини 3 статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд.

Суд звернув увагу, що цивільне процесуальне законодавство прямо передбачає право позивача подати заяву про залишення позову без розгляду до початку розгляду справи по суті. У такому випадку суд постановляє відповідну ухвалу, а сама процесуальна дія є однією із законних форм завершення розгляду справи без ухвалення рішення по суті спору. При цьому суд не зобов’язаний перевіряти мотиви, з яких позивач вирішив скористатися таким правом.

Верховний Суд наголосив, що саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не може вважатися необґрунтованою дією позивача. Така заява є реалізацією передбаченого законом процесуального права і не містить жодних обмежень щодо причин чи мотивів її подання.

Оцінюючи доводи відповідача про необхідність відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, Суд зазначив, що частина п’ята статті 142 ЦПК України дійсно передбачає можливість компенсації витрат відповідачу у разі закриття провадження або залишення позову без розгляду. Однак така компенсація допускається лише за наявності однієї обов’язкової умови — доведення необґрунтованих дій позивача.

Верховний Суд підкреслив, що тягар доказування таких обставин покладається саме на відповідача. Для стягнення витрат недостатньо послатися на те, що позов у підсумку не був розглянутий по суті або що провадження тривало тривалий час. Відповідач повинен довести, які саме дії позивача були необґрунтованими, у чому полягала їхня недобросовісність та яким чином вони вплинули на перебіг розгляду справи.

Суд окремо роз’яснив, що поняття «необґрунтовані дії позивача» не є тотожним поняттю «необґрунтований позов». Сам факт подання позову, який згодом не був розглянутий або не призвів до задоволення вимог, ще не свідчить про неправомірність поведінки особи. Для застосування статті 142 ЦПК України необхідно встановити конкретні прояви недобросовісної поведінки, зокрема подання завідомо безпідставного позову, систематичне перешкоджання розгляду справи, зловживання процесуальними правами, умисне затягування процесу або інші дії, спрямовані на ущемлення прав та інтересів іншої сторони.

Суд зазначив, що для стягнення відповідачем витрат, йому необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали. Зокрема,  чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов, чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету – ущемлення прав та інтересів відповідача.

У результаті Суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для компенсації витрат відповідача, оскільки у справі не доведено необґрунтованих дій позивача, а саме по собі залишення позову без розгляду не є таким доказом.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.