Пенсіонер вимагав визнати невиплату індексованих пенсій «кримінальним злочином» і 24 млн гривень: що вирішив Верховний Суд

Велика Палата Верховного Суду залишила без задоволення апеляційну скаргу громадянина, який намагався через адміністративний суд визнати протиправною бездіяльність держави щодо розслідування нібито злочинів, пов’язаних з індексацією пенсій, діяльністю Пенсійного фонду та інших органів влади. Суд погодився, що такі вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Таке рішення ухвалила Велика Палата у справі № 990/552/25.

За даними справи, позивач звернувся до Верховного Суду з позовом до держави Україна в особі Президента України. Позивач стверджував, що створення систематичної заборгованості перед пенсіонерами внаслідок невиконання обов’язку щодо індексації пенсій є кримінальним правопорушенням. Також він заявляв про нібито викриття масштабної корупційної схеми у сфері пенсійного забезпечення та просив суд визнати його викривачем корупції і стягнути з держави 24 млн грн винагороди.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив у відкритті провадження. Суд зазначив, що заявлені вимоги фактично не стосуються оскарження владних управлінських рішень чи дій Президента України, а спрямовані на спонукання глави держави реалізувати свої конституційні повноваження як суб’єкта законодавчої ініціативи.

Не погодившись із таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу до Великої Палати Верховного Суду. Позивач вважає, що оскаржена ухвала не відповідає вимогам матеріального права та є таким, що ухвалене з порушенням процесуального права. На думку позивача, посилання суду першої інстанції на непідсудність є помилковим, а відмова у відкритті провадження через неналежного відповідача без доведення судом цього факту і без залучення належного відповідача є незаконною. Висновок суду першої інстанції, що глава держави не може бути відповідачем, і на цій підставі відмова у відкритті провадження є юридично нікчемними і свідчать про некомпетентність або умисне порушення судом норм права.

Позиція Великої Палати

Велика Палата наголосила, що відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та посадових осіб, однак реалізація цього права здійснюється в межах встановлених процесуальних форм. Адміністративне судочинство, як зазначено у статті 2 КАС України, спрямоване на вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин з метою захисту прав та інтересів осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Водночас, згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративною справою є публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції або надає адміністративні послуги на підставі закону, і спір виникає у зв’язку з виконанням або невиконанням таких функцій.

За змістом пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних осіб із суб’єктами владних повноважень щодо оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів встановлено інший порядок судового провадження.

Велика Палата звернула увагу, що в порядку адміністративного судочинства можуть оскаржуватися акти, дії чи бездіяльність Президента України лише тоді, коли вони пов’язані з реалізацією ним владних управлінських повноважень. Натомість зміст позову свідчить про незгоду позивача з тим, як глава держави реалізує свої конституційні повноваження у різних сферах суспільних відносин, зокрема соціального забезпечення. Такі вимоги не утворюють адміністративного спору.

У зв’язку з цим Велика Палата погодилась із висновком суду першої інстанції, що заявлені вимоги фактично не стосуються оскарження рішень, дій чи бездіяльності Президента України як суб’єкта владних управлінських повноважень, а спрямовані на спонукання глави держави реалізувати свої конституційні повноваження як суб’єкта законодавчої ініціативи та права на конституційне подання, що не охоплюється завданнями адміністративного судочинства.

Крім того, Велика Палата відхилила доводи апелянта щодо порушення права на доступ до суду, пославшись на практику ЄСПЛ, відповідно до якої право на суд не є абсолютним і може бути обмежене умовами прийнятності, якщо такі обмеження є пропорційними та переслідують легітимну мету.

Врахувавши викладене, Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 листопада 2025 року — без змін.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.