Син знайшов заповіт матері через 23 роки після її смерті: ВС пояснив, чи можна переглянути спадкові права
Спадкові спори нерідко виникають уже після завершення оформлення спадкових прав, коли один зі спадкоємців намагається переглянути досягнуті раніше домовленості. У таких випадках ключового значення набуває питання, чи справді нововиявлені обставини свідчать про наявність юридично значущої помилки під час укладення правочину та чи можуть вони вплинути на стабільність цивільного обороту.
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2026 року у справі № 554/1247/24 Касаційний цивільний суд розглянув спір щодо визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину та угоди про розподіл спадкового майна через виявлення заповіту спадкодавця через понад два десятиліття після відкриття спадщини.
Обставини справи
Позивач звернувся до суду з вимогами визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане чоловіку його матері, визнати недійсною угоду про розподіл спадкового майна в частині передачі квартири іншому спадкоємцю та визнати за собою право власності на спірну квартиру.
Після смерті матері спадкоємцями першої черги були її син та чоловік. У 2001 році вони отримали свідоцтва про право на спадщину за законом і того ж дня уклали нотаріально посвідчену угоду про розподіл спадкового майна. За цією угодою чоловік спадкодавця отримав квартиру та автомобіль, а син — житловий будинок із земельною ділянкою.
Після смерті чоловіка матері у 2023 році позивач, прибираючи у квартирі, виявив два заповіти матері, один із яких передбачав передачу йому всього майна.
На його думку, якби він знав про існування цих заповітів у 2001 році, то не укладав би угоду про розподіл спадкового майна. Саме тому він вважав, що правочин був укладений під впливом помилки.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, після чого позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
ВС вказав, що згідно з частиною першою статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Водночас під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.
Суд підкреслив, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
ВС звернув увагу, що позивач не заперечував факту добровільного укладення угоди про розподіл спадкового майна, а сама угода добровільно виконувалася сторонами понад двадцять років.
Також Суд вказав, що твердження позивача про свою необізнаність щодо існування нотаріально посвідченого заповіту, про існування якого він дізнався лише через 23 роки після смерті спадкодавця та який зберігався в спадковій квартирі, не може розцінюватися як помилка, під впливом якої він погодився на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом і потім на підставі такого свідоцтва уклав з іншим спадкоємцем угоду про добровільний поділ між ними спадкового майна.
ВС вирішив, що позивачем не було доведено об'єктивного існування помилки, під впливом якої він отримав свідоцтва про право на спадщину за законом та уклав угоду про розподіл спадкового майна, тому заявлені позовні вимоги є необґрунтованими.
Щодо вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину Верховний Суд окремо зазначив, що свідоцтво про право на спадщину по своїй суті не є правочином.
До конструкції недійсності свідоцтва про право на спадщину положення ЦК України та інших законів про правочини, зокрема норми глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані.
Суд також зазначив, що чоловік спадкодавця законно набув право на спадкування за законом після смерті дружини та мав право на відповідну частку спадкового майна.
Тож, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення попередніх інстанцій — без змін.
Суд підтвердив, що виявлення заповіту через багато років після оформлення спадщини не доводить наявності істотної помилки у розумінні статті 229 ЦК України. Також Верховний Суд наголосив, що свідоцтво про право на спадщину не є правочином, тому підстави недійсності правочинів не можуть автоматично застосовуватися до спорів щодо такого свідоцтва.
Ця правова позиція підкреслює важливість принципу стабільності цивільних правовідносин та необхідність доведення саме юридично значущої помилки, яка існувала на момент укладення правочину.
Додатково читайте про іншу позицію ВС, де заповіт скасували незадовго до смерті та без відома родини: що Суд сказав про права спадкоємців.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
