ВС заборонив залишати майно платника аліментів під арештом лише через ризик нового боргу
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 8 липня 2026 року у справі № 489/930/21 розглянув питання щодо підстав для зняття арешту з майна боржника після повного погашення заборгованості зі сплати аліментів.
Практика накладення арешту на майно у справах про стягнення аліментів є поширеною, однак не менш актуальним є питання про момент, коли такий захід забезпечення має бути припинений. Ця постанова ВС визначає, що повне погашення заборгованості саме по собі не є єдиною умовою для зняття арешту — вирішальним є також наявність реального альтернативного способу забезпечення виконання рішення.
Обставини справи
На виконанні у державного виконавця перебувало виконавче провадження щодо стягнення з боржника аліментів на утримання двох дітей. У листопаді 2024 року через наявність значної заборгованості державний виконавець наклав арешт на майно та кошти боржника, оголосив у розшук його транспортні засоби та вніс відомості про нього до Єдиного реєстру боржників.
Після надання боржником документів про доходи та підтвердження здійснених платежів державний виконавець провів перерахунок, встановив відсутність заборгованості, зняв арешт із коштів, припинив розшук транспортних засобів і виключив боржника з Єдиного реєстру боржників. Водночас арешт нерухомого та іншого майна залишився чинним.
Боржник звернувся до суду, вважаючи, що після повного погашення заборгованості та за наявності постійного офіційного доходу подальше обмеження права розпорядження майном є незаконним.
Суд першої інстанції погодився з цими доводами, однак апеляційний суд скасував це рішення, зазначивши, що арешт має забезпечувати виконання рішення до досягнення дітьми повноліття, оскільки в майбутньому може виникнути нова заборгованість.
Позиція Верховного Суду
ВС вказав, що відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для зняття арешту є погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.
Суд зазначив, що у своїй попередній практиці вже сформував правовий висновок про те, що таке забезпечення виконання рішення, яким передбачено стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів, має бути реальним, а не декларативним.
ВС вказав, що за наявності заборгованості по аліментах, а також при неможливості забезпечити виконання судового рішення в інший спосіб, підстави для зняття арешту з майна боржника відсутні. Водночас у цій справі встановлено, що заборгованість зі сплати аліментів відсутня, а боржник отримує постійний дохід у вигляді заробітної плати.
Суд зазначив, що після погашення заборгованості державний виконавець виключив відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасував арешт коштів та припинив розшук транспортних засобів, але залишив під арештом його майно.
ВС вказав, що за встановлених обставин подальше збереження арешту, накладеного державним виконавцем на майно боржника, є порушенням прав останнього, оскільки у цьому випадку наявні передумови для скасування арешту, передбачені пунктом 7 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», а саме погашення боржником заборгованості зі сплати періодичних платежів та існування іншого способу забезпечення виконання рішення, ніж звернення стягнення на майно (відрахування з його заробітку за постійним місцем роботи).
Суд окремо наголосив, що сама лише можливість виникнення заборгованості у майбутньому не може бути підставою для арешту майна боржника до досягнення дітьми повноліття, тобто до 2035 року.
Крім того, Верховний Суд зазначив, що у разі вчинення боржником щодо свого майна фраудаторних правочинів, спрямованих на шкоду інтересам стягувача та штучне створення ситуації неплатоспроможності, стягувач та/або виконавець не позбавлені права оспорювати такі правочини в судовому порядку.
Таким чином, Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу боржника, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції, якою державного виконавця було зобов’язано зняти арешт з майна боржника.
Суд підтвердив, що після повного погашення заборгованості зі сплати аліментів та за наявності реального альтернативного способу забезпечення виконання рішення у вигляді відрахувань із заробітної плати подальший арешт майна є неправомірним, а припущення про можливе виникнення боргу в майбутньому не можуть бути самостійною підставою для збереження такого обмеження.
Читайте також іншу позицію, у якій ВС дозволив примусове виконання в Україні рішення іноземного суду про стягнення заборгованості зі сплати аліментів.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
