Суддя ВП ВС Ольга Ступак проаналізувала судову практику, що випливає з договорів про надання утримання, та їх зв’язок із спадкуванням

За яких умов може бути розірваний договір довічного утримання, чи може він бути оскаржений спадкоємцем утримуваного, хто та як повинен доводити невиконання обов’язків щодо утримання – ці та інші питання на прикладах із практики Верховного Суду розглянула суддя Великої Палати ВС Ольга Ступак під час вебінару, присвяченого договорам, пов’язаним із наданням утримання.

Ольга Ступак звернула увагу на постанову Касаційного цивільного суду у складі ВС від 3 липня 2024 року у справі № 185/1900/20, яка стосується припинення договору довічного утримання (догляду). Пункт 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України передбачає, що такий договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини. Водночас відповідно до ч. 2 цієї статті такий договір припиняється зі смертю відчужувача. КЦС ВС вказав, що коли за життя відчужувач не заявляв про неналежне виконання набувачем умов укладеного договору та не звертався до суду з позовом про розірвання такого договору, то після його смерті спадкоємець, який не є стороною договору, не може заявляти вимоги про розірвання правочину.

В іншій справі позивач просив розірвати договір довічного утримання, оскільки відповідачка з часу укладення зазначеного договору не виконувала взятих на себе зобов’язань. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову тому, що  позивач не довів порушення набувачем істотних умов указаного договору. Апеляційний суд це рішення скасував і задовольнив позов, мотивуючи рішення тим, що відповідачка не надала достатніх доказів виконання нею передбачених договором обов’язків. КЦС ВС скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції. Вказав, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання про розірвання такого правочину в судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов. Саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач (постанова КЦС ВС від 27 листопада 2024 року у справі № 461/3295/21).

А в постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/11230/20 КЦС ВС акцентував, що в разі належного виконання умов договору довічного утримання саме відповідач (набувач) має можливість надати відповідні докази цього, тому що позивач (відчужувач) у такому випадку позбавлений об’єктивної можливості надати докази невиконання умов договору щодо сплати щомісячного грошового утримання, оскільки відсутність дій свідчить про відсутність доказів на підтвердження їх вчинення.

Суддя розповіла про постанову КЦС ВС від 28 серпня 2024 року у справі № 643/2791/22, в якій надана оцінка показанням свідка. У цій справі в суді першої інстанції свідок підтвердив невиконання набувачем своїх обов’язків. КЦС ВС погодився з рішенням судів попередніх інстанцій, які з урахуванням показів свідка дійшли висновку про наявність підстав для розірвання спадкового договору.

У постанові від 25 січня 2023 року у справі № 716/2395/21 КЦС ВС зробив висновок, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання (частини 1, 2 ст. 614 ЦК України). При цьому для підтвердження наявних правових підстав для розірвання спадкового договору відчужувач повинен надати належні й допустимі докази невиконання набувачем умов спадкового договору.

Також Ольга Ступак звернула увагу, що правовідносини щодо розірвання спадкового договору не допускають правонаступництво, оскільки виконання зобов’язань у спадковому договорі нерозривно пов’язане з його сторонами. Такий висновок зробив КЦС ВС у постанові від 24 липня 2024 року у справі № 334/5938/19. Разом із цим у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 643/4873/20 КЦС ВС вказав, що коли відчужувач за життя подав позов про розірвання спадкового договору і помер до вирішення справи судом, то застосовується ст. 55 ЦПК України «Процесуальне правонаступництво».

Лекторка проаналізувала постанову КЦС ВС від 9 травня 2024 року у справі № 509/1161/18. В ній зроблено висновок, що дарувальник (який подарував земельну ділянку після укладення договору довічного утримання) у разі визнання договору дарування недійсним може заявляти вимогу про витребування майна від кінцевого набувача (ділянка надалі була переподарована обдарованим).

Суддя зазначила, що відвідування відчужувача за спадковим договором соціальним працівником саме по собі не дає підстав для висновку про невиконання набувачем майна умов спадкового договору (постанова КЦС ВС від 7 квітня 2021 року у справі № 280/1380/17). В іншій справі позивачка відмовлялася отримувати належний особистий догляд і харчування від інших осіб, найнятих відповідачем. Суд вказав, що чинне законодавство не вимагає, щоб за спадковим договором одна сторона (набувач) у всіх випадках зобов’язувалася виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) лише особисто. Порядок виконання обов’язків набувача за спадковим договором (особисте чи неособисте виконання) визначається сторонами такого договору, а не законом (постанова КЦС ВС від 21 січня 2021 року у справі № 524/354/19).

Також Ольга Ступак розповіла, що подарована частка у статутному капіталі не може перейти до спадкової маси (постанова КЦС ВС від 16 січня 2019 року у справі № 757/27172/15-ц); позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести відсутність в учасників цього правочину наміру створити юридичні наслідки (постанова КЦС ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 522/4009/22) та ін.

Суддя розглянула й питання щодо розірвання договору дарування та строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про розірвання такого договору на підставі ч. 1 ст. 727 ЦК України; звернення з позовом про недійсність правочину; правильного / неправильного сприйняття правочину; правових підстав для визнання недійсним договору дарування; відмови від прийняття спадщини; складання заповіту до укладення спадкового договору тощо.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.