Суддя-спікерка ВП ВС Ольга Ступак розповіла про судову практику щодо розірвання шлюбу з іноземним елементом

Суд якої країни може розірвати шлюб між громадянами України та іншої держави? Законодавство якої держави застосовується в таких спорах? Як розірвати шлюб, зареєстрований на ТОТ? Відповідями на ці й інші запитання поділилася суддя-спікерка Великої Палати Верховного Суду Ольга Ступак під час онлайн-заходу «Розірвання шлюбу: між’юрисдикційні спори».

Під час обговорення питання підсудності спорів про розірвання шлюбу, зареєстрованого на території, тимчасово окупованій РФ, Ольга Ступак звернула увагу, що треба розрізняти шлюб, зареєстрований вже окупаційною «владою», і шлюб, зареєстрований легітимною українською владою на певній території до її окупації. Для України не існує «шлюбу», зареєстрованого «владою» окупантів, тому щоб його розірвати, спочатку треба пройти процедуру встановлення факту реєстрації шлюбу на ТОТ у порядку окремого провадження.

Також дискутували про необхідність / доцільність зазначати в заяві до суду про розірвання шлюбу про попередні спроби подружжя розірвати шлюб у позасудовому порядку. Доповідачка зазначила, що закон не передбачає обов’язкового попереднього досудового врегулювання спорів. А якщо суд таке вимагає, це надмірний формалізм. Тому якщо суд залишив без руху позовну заяву у справі із вказаних підстав, доцільно надати йому відповідні пояснення. А якщо вже суд повернув заяву через неусунення недоліків, таке рішення можна оскаржити в апеляційному суді.

Виступаючи з доповіддю «Розірвання шлюбу з іноземним елементом», Ольга Ступак поділила проблематику на дві частини: підсудність відповідних спорів; визначення того, право якої країни застосовувати під час їх вирішення.

У першій частині суддя висвітлила питання належності спорів про розірвання шлюбу з іноземним елементом (коли один з подружжя іноземець, або шлюб зареєстровано за кордоном, або сторони є громадянами України, але проживають за кордоном) до юрисдикції національного суду.

Доповідачка зазначила, що національному суду належать всі спори про розірвання шлюбу, якщо подружжя не домовилося про інше. Може поставати лише питання територіальної підсудності такого спору в Україні. Під час розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтями 27, 28 ЦПК України.

Відповідно до ст. 27 Кодексу позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. А згідно зі ст. 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Крім того, ст. 29 ЦПК України передбачає, що підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею ВС, визначеним у порядку, передбаченому ст. 33 цього Кодексу, одноособово.

Щодо того, право якої країни застосовувати у спорах з іноземним елементом про розірвання шлюбу, Ольга Ступак зазначила, що національні суди застосовують лише процесуальне право України. Водночас вони можуть застосовувати матеріальне право іноземної держави. Визначаючи, матеріальне право якої держави підлягає застосуванню національним судом під час вирішення спору про розірвання шлюбу з іноземним елементом, суди мають керуватися правилами статей 60, 63 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право».

Згідно зі ст. 60 цього Закону правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності – правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання в цій державі, а за відсутності такого – правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв’язок іншим чином. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.

Ольга Ступак зазначила, що аналіз положень ст. 60 Закону № 2709-IV дає підстави дійти висновку, що законодавець України визначив чотири колізійні прив’язки у визначенні закону, яким має керуватися подружжя під час вирішення питання про припинення шлюбу:

• спільний особистий закон подружжя (lex patrie);
• закон спільного місця проживання подружжя, за умови, що один з подружжя продовжує проживати в цій державі (lex domicilii);
• право держави, з якою обидва з подружжя мають найбільш тісний зв’язок (proper law);
• закон, обраний подружжям (lex voluntatis).

Суддя навела практику ВС щодо вирішення спорів відповідної категорії. Звернула увагу на постанову КЦС ВС від 24 липня 2020 року у справі № 357/12676/18. Громадянин США подав позов про розірвання шлюбу з громадянкою України до суду України. Відповідачка ж хотіла, щоб справа розглядалась у США, де подружжя також проживало певний час. КЦС ВС дійшов висновку, що оскільки відповідачка на момент подання позову про розірвання шлюбу проживала на території України, а позивач, звертаючись до суду України, визнав його юрисдикцію для вирішення спору про розірвання шлюбу, суд першої інстанції обґрунтовано відкрив провадження у справі за місцем проживання відповідача та розглянув справу по суті, що відповідає вимогам п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Ольга Ступак також звернула увагу на висновок у цій справі про те, що, досліджуючи питання застосування колізійної прив’язки lex domicilii, ВС врахував, що на момент подання позову фактичні шлюбні відносини між подружжям припинено, останнім місцем спільного проживання подружжя є США, де продовжує проживати позивач. За таких обставин відбувається відсилання національного законодавства України до застосування права США у вирішенні спору про розірвання шлюбу.

Водночас правові норми США при вирішенні питання щодо розірвання шлюбу закріплюють колізійну прив’язку до закону суду (lex fori), що передбачає застосування законодавства держави, суд якої вирішує справи про розірвання шлюбу, за умови постійного проживання хоча б одного з подружжя на території цієї держави.

У постанові КЦС ВС від 16 вересня 2020 року у справі № 642/3886/18 зроблено висновки про те, що суд повинен був з’ясувати зміст іноземного права. Так, апеляційний суд не надав належної оцінки посвідці на постійне проживання, яка є документом, що посвідчує особу іноземця та підтверджує лише право на постійне проживання особи в Україні, однак не може підтвердити факт її постійного проживання в Україні, та не оцінив зазначений доказ у сукупності з іншими доказами. Оскільки суд зобов’язаний застосовувати норми іноземного права, то встановлення ним іноземного права здійснюється ех оfficio (у зв’язку із займаною посадою).

Також у наведеній постанові вказано, що дієвими для правильного встановлення змісту іноземного права є механізми обміну правовою інформацією, що передбачені двосторонніми та багатосторонніми договорами про правову допомогу. Ольга Ступак зазначила, що інколи, коли суддям ВС потрібно розтлумачити певні неоднозначні норми іноземного права, вони звертаються до Гаазької конференції з міжнародного приватного права, до якої, в тому числі, входять два судді ВС у КЦС.      

У постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 202/14267/23 КЦС ВС зазначив, що поданий до національного суду позов про розірвання шлюбу не може бути розглянутий цим судом, оскільки той самий спір між тими самими сторонами вже розглядається в суді Литви. У постанові КЦС ВС від 30 січня 2023 року у справі № 761/6102/22 вказано, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про залишення позову без розгляду є законним та обґрунтованим, оскільки тотожний спір розглядає суд Польщі.

Ольга Ступак звернула увагу, що за українським законодавством розгляд справи починається із відкриття провадження. Натомість у переважній більшості європейських країн початком розгляду справи вважається вже подання клопотання (заяви). З урахуванням цього в постанові від 6 жовтня 2020 року у справі № 523/4522/18 КЦС ВС відхилив посилання заявника на те, що відповідачка подала до суду Франції лише клопотання, а не позовну заяву про розірвання шлюбу, що не може бути підставою для залишення позову в цій справі без розгляду.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.