Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу, подану представником позивачки на рішення місцевого суду, яким їй відмовлено у задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу та визнання права власності. Про це повідомляє пресслужба суду.
Апелянт просив скасувати оскаржуване рішення й ухвалити нове, яким позовні вимоги його довірительки задовольнити у повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного суду відмовила у задоволенні апеляційної скарги, вважаючи рішення суду попередньої інстанції законним та обґрунтованим, постановленим із дотриманням норм процесуального й матеріального права.
Суду відомо, що позивачка є колишньою невісткою відповідача.
На момент укладення цього договору позивачка вже розірвала шлюб із сином відповідача, який придбав спірну квартиру.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка стверджувала, що саме вона є покупцем квартири, а не її колишній свекор, оскільки сплатила за квартиру попередній власниці обумовлену суму коштів, а тому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири в частині покупця та визнати її право власності на це майно.
У договорі купівлі-продажу зазначається, що покупець і продавець діють добровільно і перебувають при здоровому розумі та ясній пам’яті, розуміють значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений між ними правочин (зокрема з вимогами щодо недійсності правочину). Одним із пунктів договору купівлі-продажу встановлено, що продавець стверджує, що треті особи не мають права на дану квартиру.
Будь-яких застережень у тексті договору щодо того, що він мав укладатися з позивачкою та що саме вона вносила кошти за нього, як і належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження цього сторонами не надано та судом їх також не здобуто.
Апелянт покликається на належність як доказів показань свідків, допитаних судом першої інстанції в ході розгляду справи, однак такі доводи не беруться до уваги, оскільки вони не містять інформації щодо предмета доказування — визнання договору купівлі-продажу недійсним, а також без наявності інших доказів самі по собі не є належним способом доказування факту передачі та сплати коштів в рахунок оплати за придбане майно, якими могли б слугувати належні та допустимі письмові докази про передачу коштів (чеки, квитанції, розписки) в рахунок оплати за придбання квартири.
Не погодився апеляційний суд і з покликаннями апеляційної скарги на те, що при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд повинен встановити, що фактично майно було придбане за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає; вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.
Так, зазначені доводи апелянта узгоджуються з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суді від 22 липня 2020 року і справі № 265/3310/17 (провадження № 61-2308св19) зокрема, що за умови доведеності, що за договором-купівлі продажу майно насправді було куплено не зазначеним у договорі покупцем, а іншою особою, за її кошти, суд може визнати, що вказаний договір у частині, що стосується покупця, є удаваною угодою і що дійсним покупцем за цим договором є особа, для якої за її кошти було придбано майно.
За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.
Також зазначене узгоджується з пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада2009 оку № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Такі обставини не були доведені позивачкою, а подані нею письмові докази, зокрема, копії квитанцій про оплату комунальних послуг, таблиця виплат позивачкою за спірну квартиру тощо, не є належними та допустимими доказами на підтвердження того, що саме ініціаторка позову є покупцем за договором купівлі-продажу квартири, а укладений між сторонами договір є удаваним.
Нормами Цивільного кодексу України (далі у тексті — ЦК України) не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.
Такий висновок виклав Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц.
Також позов у частині переведення прав та обов’язків відповідає такому способу захисту інтересів, як зміна правовідношення (п. 6 ч. 2 ст. 16 ЦК України) застосовується для захисту переважних прав третіх осіб щодо прав на майно, яким так чи інакше розпоряджається власник (ч. 4 ст. 362, абзац третій ч. 1 ст. 822 цього Кодексу тощо). Такий позов найкраще відповідає змісту порушеного переважного права, способу (характеру) його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, а також найпростішим шляхом забезпечує відновлення та реалізацію відповідного переважного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.202 у справі № 909/337/19 (провадження № 12-35гс20)).
Викладені в апеляційній скарзі твердження про помилковість висновку місцевого суду в частині обрання способу захисту права не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Так, особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 24 червня 2025 року у справі №564/220/22 (провадження № 22-ц/4815/584/25).
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.