Власницю ресторану зобов’язали сплатити громаді понад 118 тисяч гривень за користування землею без договору

Рівненський апеляційний суд розглянув справу щодо користування земельною ділянкою без договору: оскаржували рішення місцевого суду, яким було частково задоволено позов міськради та стягнуто з відповідачки 4 748 гривень безпідставно збережених коштів. Про це повідомили у суді. 

Суть справи та позиції сторін

Позивач просив скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення понад 118 тисяч з відповідачів та ухвалити нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач в апеляційній скарзі наполягав на скасуванні рішення місцевого суду та ухваленні нового — про стягнення з нього на користь міської ради 4 748 гривень безпідставно збережених коштів у виді орендної плати, у задоволенні вимог в іншій частині — відмовити.

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги міської ради та часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, з огляду на наступне.

Суду відомо, що у власності відповідачки перебуває ресторан, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також згідно з рішенням місцевого суду, залишеним Рівненським апеляційним судом без змін, яким витребувано з чужого незаконного володіння відповідача у цій справі ресторан, що належить відповідачці на праві власності.

Об’єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці, яка відноситься до категорії земель, що перебуває у власності територіальної громади в особі міської ради.

Покликаючись на несплату власником ресторану орендної плати за користування земельною ділянкою, міська рада звернулася до суду за захистом своїх прав як власника спірної земельної ділянки, на підставі ст. ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об’єктом права власності Українського народу.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб’єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Згідно з пунктом в) ч. 1 ст. 96 цього Кодексу землекористувачі зобов’язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, і не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (пункт 288.5 статті 288 Податкового кодексу України).

У випадку використання земельної ділянки комунальної власності без оформлення договору оренди, власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію розміру неотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою в порядку, визначеному ст. 1212 ЦК України.

У такому разі суд виходить з того, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею, отже, зобов’язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 вересня 2018 року у справі № 925/230/17).

Враховуючи викладене, суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку про кваліфікацію спірних правовідносин за ст. 1212 ЦК України.

Рішення апеляційного суду

Стосовно визначення розміру безпідставно збережених коштів, зокрема за період, який оскаржила міська рада, в розмірі понад 118 тисяч гривень, апеляційний суд зазначає наступне.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач обґрунтовував фактичний розмір недоотриманої орендної плати за 15 років в сумі понад 123 000 гривень розрахунком недоотриманих доходів, який проведено на підставі нормативної грошової оцінки земельної ділянки та рішень міської ради про затвердження ставок орендної плати за користування земельними ділянками, які перебувають у її віданні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2022 року у справі № 646/4738/19 вказано, що у пункті 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про її нормативну грошову оцінку, яка, у свою чергу, є основою для розрахунку орендної плати за землю.

У справі, що переглянув суд апеляційної інстанції, місцевий суд правильно врахував, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, однак дійшов помилкового висновку про недоведеність розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки за останні 15 років.

Оскільки наведений позивачем розрахунок недоотриманого доходу підтверджується належними і допустимими доказами та належним чином обґрунтований, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі та стягнення з відповідачки на користь міської ради недоотриманого доходу.

Що стосується апеляційної скарги відповідача, доводи якої зводяться до належності саме йому права власності на ресторан, апеляційний зазначає, що зібраними у справі доказами підтверджується право власності відповідачки на об’єкт нерухомого майна, що, як зазначалося вище, підтверджується рішенням суду першої інстанції, яке набрало законної сили, і котрим витребувано з володіння відповідача на користь відповідачки об’єкт нерухомого майна.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача про належність йому на праві власності ресторану повністю спростовуються наявними у справі доказами.

Зважаючи на всі обставини справи, Рівненський апеляційний суд прийшов до висновку про скасування оскарженого рішення суду попередньої інстанції, з ухваленням нового — про задоволення позовних вимог міської ради до відповідачки про стягнення безпідставно збережених коштів, та відмову у задоволенні позовних вимог міської ради до відповідача (справа № 565/1444/24). 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.