Розрахунок міською радою локальних факторів та коефіцієнту при визначенні нормативної грошової оцінки — постанова КГС ВС
Висновки щодо наявності у міської ради права здійснити самостійний розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки із застосуванням локальних факторів для визначення сукупного коефіцієнта Км3 повинні робитись через призму аналізу норм податкового та земельного законодавства, а також положень Методики № 213, Порядку № 489 та Порядку № 1051.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2025 у справі № 922/407/23 скасовано рішення Господарського суду Харківської області про відмову в позові щодо стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки та прийнято нове, яким позов задоволено частково. Суд апеляційної інстанції, з посиланням на положення Податкового кодексу України, Закону України «Про оцінку земель», Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489, враховуючи висновки, викладені у справі № 520/22039/23, вказав, що оскільки Другим апеляційним адміністративним судом у постанові від 07.03.2024 у справі № 520/22039/23 не зазначено, який саме коефіцієнт у вказаних локальних факторах необхідно застосовувати, міська рада під час здійснення розрахунку застосувала мінімальні коефіцієнти цих факторів: 0,90 та 0,80 відповідно, що є більш вигідним для землекористувача, оскільки, відповідно, вартість нормативної грошової оцінки земельної ділянки буде нижчою (дані фактори є понижуючими). За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що, використовуючи земельну ділянку без правовстановлюючих документів та не здійснюючи плату за землю в період з 01.01.2020 по 28.02.2022, ФОП за рахунок міської ради отримав дохід (безпідставно набуте майно) у вигляді грошових коштів.
Позиція ВС
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 13.01.2026 підтримав висновок суду апеляційної інстанції про можливість самостійного розрахунку міською радою локальних факторів та сукупного коефіцієнту Км3 при визначенні нормативної грошової оцінки земельних ділянок для стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати згідно з Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 та Методикою нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 № 213.
Колегія суддів наголошує, що скаржником не доведено невідповідності між висновками суду апеляційної інстанції та наведеними позиціями Верховного Суду, оскільки правовідносини у справі № 922/407/23 є відмінними за своїми фактичними обставинами, і у вказаних постановах Верховного Суду відсутні висновки стосовно порядку визначення локальних факторів для визначення сукупного коефіцієнта Км3, які встановлюються у додатку 7 до Порядку № 489 в межах певного діапазону. Саме по собі формальне цитування правових висновків без доведення подібності фактичних не є належним виконанням вимог процесуального закону. За таких умов, посилання на судову практику, сформовану у відповідних спорах, не є релевантним до обставин цієї справи. Оскільки судова колегія встановила неподібність обставин, посилання скаржника на такі висновки втрачають свою релевантність, а його аргументи, відповідно, - логічний зв`язок із фактичними підставами та висновками судів в оскаржених рішеннях.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.ч. 1 та 2 ст. 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного господарського суду.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами норм матеріального права з огляду на неподібність правовідносин у справах №№ 922/902/18, 922/1276/18, 922/2082/18, 922/3607/18, 922/551/18, 922/2845/19, 917/353/19, 905/979/20 та розглядуваній, а також порушень норм процесуального права в межах підстав касаційного оскарження, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду у касаційному провадженні також немає, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржена постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржене судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд постановив касаційну скаргу ФОП залишити без задоволення.
Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2025 у справі № 922/407/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 13 січня 2026 року у справі № 922/407/23 можна ознайомитися за посиланням.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
