Замах, а не готування: Верховний Суд пояснив критерії кваліфікації організації замовного вбивства
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу сторони захисту, подану в інтересах засудженої, на судове рішення апеляційної інстанції у кримінальному провадженні щодо організації замаху на умисне вбивство на замовлення.
У скарзі захисник посилався на недоведеність винуватості, неправильну кримінально-правову кваліфікацію дій засудженої та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час досудового розслідування і судового розгляду.
Суть справи № 163/2670/21
Судами попередніх інстанцій установлено, що засуджена мала умисел на позбавлення життя свого колишнього чоловіка та з метою реалізації цього наміру підшукала особу, яку залучила як потенційного виконавця вбивства. Після звернення до цієї особи із відповідною пропозицією останній повідомив правоохоронні органи про наміри засудженої, про що вона не знала.
Надалі засуджена під час особистих зустрічей передала потенційному виконавцю інформацію про потерпілого, зокрема його фотографію, відомості про спосіб життя та місце проживання. Під час спільної поїздки вона показала місце проживання особи, яку необхідно було вбити, а також обговорила умови виконання злочину та розмір винагороди. Засуджена передала виконавцю грошові кошти як завдаток за виконання вбивства.
У межах проведення негласних слідчих (розшукових) дій правоохоронними органами було здійснено імітування вбивства потерпілого. Після цього потенційний виконавець через інтернет-месенджер надіслав засудженій фотографії із зображенням нібито вбитого потерпілого. Засуджена впізнала на цих фотографіях потерпілого, обговорила з виконавцем подальший порядок оплати та передала грошові кошти для придбання патронів, а також зобов’язалася перерахувати решту обумовленої суми на банківський рахунок у майбутньому.
Після вчинення зазначених дій засуджену було затримано працівниками поліції.
Вироком Шацького районного суду Волинської області від 06 грудня 2022 року особу визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 27, частиною другою статті 15, пунктом 11 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України, та із застосуванням положень статті 69 КК призначено покарання у виді шести років позбавлення волі.
На підставі частини п’ятої статті 72 КК у строк відбування покарання зараховано строк попереднього ув’язнення з 06 серпня 2021 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі. Також суд вирішив питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та інші процесуальні питання.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 18 липня 2023 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Позиції та висновки Верховного Суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження та доводи касаційної скарги і дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Відповідно до частини першої статті 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і не має права досліджувати докази або встановлювати нові фактичні обставини.
Щодо доводів сторони захисту про провокацію злочину суд зазначив, що ці твердження були предметом перевірки судами попередніх інстанцій. На підставі аналізу доказів суди встановили, що правоохоронні органи здійснювали пасивне розслідування та не вчиняли дій провокаційного характеру. Засуджена добровільно з власної ініціативи звернулася з проханням підшукати виконавця вбивства та під час кожної зустрічі підтверджувала свій намір позбавити життя колишнього чоловіка.
Матеріали провадження свідчать, що саме засуджена підшукала особу для виконання злочину, надала інформацію про потерпілого, передала грошові кошти як завдаток та обговорювала умови виконання вбивства.
Ці обставини підтверджуються сукупністю доказів, зокрема результатами негласних слідчих (розшукових) дій від 02, 04 та 09 серпня 2021 року, протоколом огляду особистого листування засудженої з потерпілим у її мобільному телефоні, а також показаннями свідків і потерпілого, дослідженими судами під час судового розгляду.
Суд звернув увагу, що особа, яка відмовляється від реалізації злочинного плану, повинна прийняти остаточне усвідомлене рішення та вчинити дії, що підтверджують таку відмову. Натомість засуджена продовжувала зустрічатися з потенційним виконавцем, демонструвала місце проживання потерпілого та обговорювала деталі вбивства. Тому висновок судів попередніх інстанцій про добровільність і усвідомленість її дій є обґрунтованим.
Верховний Суд зазначив, що добровільна відмова від злочину передбачає остаточне припинення реалізації злочинного плану, однак поведінка засудженої — подальші зустрічі з потенційним виконавцем, демонстрація місця проживання потерпілого та обговорення умов убивства — свідчила про продовження реалізації наміру, а не про відмову від нього.
Щодо правової кваліфікації діяння Верховний Суд зазначив, що засудженій інкриміновано організацію замаху на умисне вбивство на замовлення. У формулі кваліфікації враховано роль організатора відповідно до частини третьої статті 27 КК, стадію вчинення злочину — закінчений замах згідно з частиною другою статті 15 КК, а також інкримінований злочин, передбачений пунктом 11 частини другої статті 115 КК.
Верховний Суд також підкреслив, що обставини цієї справи відрізняються від випадків невдалого підшукування співучасників, оскільки засуджена фактично залучила потенційного виконавця, передала йому інформацію про потерпілого та грошові кошти, а тому виконала всі дії, які вважала необхідними для організації вбивства.
Суди встановили, що засуджена вчинила всі дії, які вважала необхідними для організації вбивства, а злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежали від її волі, оскільки виконавець повідомив правоохоронні органи, а вбивство було інсценовано. За таких обставин дії особи правильно кваліфіковано як замах на злочин, а не як готування.
Суд також звернув увагу, що застосування правоохоронними органами імітування вчинення злочину оцінюється з урахуванням сприйняття особи, щодо якої воно застосовується: засуджена була переконана, що вбивство фактично відбулося, що підтверджує її намір довести злочин до кінця.
Колегія суддів також відхилила інші доводи касаційної скарги щодо недопустимості доказів, порушень під час проведення негласних слідчих дій, внесення відомостей до ЄРДР, процесуального статусу учасників провадження, порядку розгляду справи судом присяжних та мотивів ухвали апеляційного суду.
Верховний Суд дійшов висновку, що під час розгляду кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та правильно застосували норми матеріального права.
З огляду на викладене Верховний Суд залишив ухвалу Рівненського апеляційного суду, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
