Партнери з цивільного шлюбу можуть претендувати на половину квартири, придбаної під час спільного життя, — Верховний Суд

Спори щодо встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та поділу майна є складними насамперед через необхідність доведення сімейних відносин, спільного побуту й джерел набуття майна. Додаткові труднощі виникають під час вирішення питання про спростування презумпції спільної сумісної власності, тому правові висновки Верховного Суду мають важливе значення для формування сталої судової практики.

У справі № 711/426/24 від 20 травня 2026 року КЦС ВС розглянув спір між чоловіком, який претендував на частку квартири після смерті своєї співмешканки, та її сестрою щодо встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу і застосування презумпції спільної сумісної власності до спірного майна.

Обставини справи

Позивач звернувся до суду після смерті жінки, з якою, за його твердженням, проживав однією сім’єю з 1994 року без реєстрації шлюбу.

За його словами, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом здійснювали ремонт житла, купували майно та проживали спочатку за однією адресою, а згодом — у квартирі, придбаній у 2010 році.

Позивач зазначав, що спірна квартира була придбана за спільні кошти сторін, а також за рахунок позики, отриманої ним у родички. Водночас за спільною домовленістю договір купівлі-продажу було оформлено на жінку.

Після смерті останньої із заявами про прийняття спадщини звернулися як позивач, так і її сестра.

На підтвердження сімейних відносин позивач надав акти про спільне проживання, довідки ОСББ, фотографії, декларації із сімейним лікарем, документи щодо придбання майна, а також докази того, що саме він доглядав за дружиною під час хвороби та організував її поховання.

Суд першої інстанції встановив факт проживання сторін однією сім’єю з 1 січня 2004 року до дня відкриття спадщини, визнав квартиру спільною сумісною власністю та визнав за позивачем право власності на 1/2 частину квартири.

Апеляційний суд погодився з висновком щодо фактичних сімейних відносин, однак дійшов висновку, що значна частина коштів на придбання квартири була особистими коштами померлої, отриманими від продажу належної їй квартири. У зв’язку з цим апеляційний суд визначив частку позивача у розмірі 4/25 квартири.

Обидві сторони звернулися з касаційними скаргами.

Позиція Верховного Суду

ВС вказав, що у справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами.

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Суд нагадав, що для «фактичного подружжя» повинні бути характерними усі ознаки сім'ї, передбачені статтею 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов’язків.

Суд підкреслив, що належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків.

ВС вказав, що проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом підставою для виникнення у них деяких прав та обов’язків.

Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Щодо способу захисту Суд зазначив, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, а відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном не є необхідним.

ВС вказав, що ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Суд нагадав, що стаття 74 СК України передбачає презумпцію спільності права власності для жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу.

Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

ВС  звернув увагу, що спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з них вони були набуті.

Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спірне нерухоме майно є спільною власністю сторін, оскільки воно набуте за час проживання однією сім’єю, коли вони вели спільне господарство та мали спільний бюджет.

ВС вказав, що сестра померлої не надала суду достатніх і допустимих доказів для спростування презумпції спільності права власності на спірну квартиру.

Урахувавши рівність часток у праві спільної сумісної власності наспірну квартиру, районний суд зробив правильний висновок про те, що частки кожного зі співвласників у вказаному майні становлять по 1/2 частині.

Окремо Суд звернув увагу, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки листу продавця квартири, в якому прямо зазначалося, що житло спільно придбали позивач та померла співмешканка, а кошти на його оплату вносилися ними обома.

ВС дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до 29 січня 2023 року, а тому має право на половину спільного сумісного майна, набутого ними за цей час в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти, а саме на 1/2 частину квартири, а відповідачка не спростувала презумпцію спільної сумісної власності на цей об'єкт.

Таким чином, Верховний Суд частково задовольнив обидві касаційні скарги та скасував постанову апеляційного суду в частині визначення розміру частки позивача у квартирі.

Постанова має важливе значення для спорів щодо спадкування та поділу майна осіб, які проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу, оскільки підтверджує дію презумпції спільної сумісної власності такого майна та визначає, що саме особа, яка її заперечує, повинна довести придбання майна за особисті кошти.

Додатково пропонуємо ознайомитися із іншою судовою позицією, де Верховний Суд пояснив, коли можна розірвати спадковий договір через ненадання допомоги.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.