Верховний Суд підтвердив право військових на 100 000 бойових навіть за відсутності рапортів і журналів

Останні роки судова система України заповнюється позовами військовослужбовців щодо нарахування додаткової винагороди за Постановою КМУ № 168, а саме бойових 100 000. І основна проблема нарахування, заслужених військовим коштів, це відсутність доказів виконання бойового завдання. Бойові рахуються за кожен день перебування на передовій, а нарахування відбувається лише після того, як командир підрозділу подає рапорт, а керівництво частини видає бойовий наказ.

Проте, практика показує, що документи можуть затримуватися під час передачі списків із передової, відсутність виплат аргументується відсутністю фінансування, командири невірно розраховують кількість днів на передовій. А коли справа доходить до суду, останні вимагають від військових бойові накази та журнали, які є секретними та знаходяться виключно у розпорядженні командирів.

У травні 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив декілька важливих постанов у справах № 440/17696/23, № 620/4254/23 та № 380/137/25 які не просто захищають право на грошове забезпечення військових, а й вимагають від судів виконання їхнього головного обов’язку — офіційного з’ясування всіх обставин справи.

У справі № 620/4254/23 сержант Держприкордонслужби, який отримав травму під час оборони Чернігівщини, вимагав виплати додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн за період участі у бойових діях на Чернігівщині та час перебування на лікуванні після травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.

Суд першої інстанції відмовив у позові, мотивуючи це тим, що позивач не надав бойових наказів та журналів бойових дій. Апеляційний суд визнав факт участі позивача у бойових діях, на основі листа військової частини, але все одно відмовив у виплаті. Апеляція аргументувала рішення тим, що позивач не подавав рапорти про виплату та не додав медичні довідки до своєї письмової вимоги.

Верховний Суд вказав, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів, а не рапортів військовослужбовців. Обов'язок оформлення документів для виплати покладено на підрозділи Держприкордонслужби.

В адміністративних справах саме відповідач, тобто військова частина, має доводити правомірність своєї бездіяльності. Порушення порядку передачі документів або рапортів між частинами не може бути підставою для позбавлення військовослужбовця права на винагороду.

Верховний Суд скасував рішення попередніх судів і направив справу на новий розгляд, наголосивши, що суди повинні були самостійно витребувати первинні документи, а саме бойові накази та журнали, а не обмежуватися загальними листами.

У справі № 440/17696/23 військовий  так само вимагав виплати 100 000 грн за участь у бойових діях та 30 000 грн за виконання спеціальних завдань у 2022–2023 роках. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову, заявивши, що військовий не підтвердив участь журналами бойових дій, хоча військова частина сама відмовилася їх надавати суду, посилаючись на секретність матеріалів.

Військова частина відмовилася надавати суду витребувані документи, посилаючись на те, що журнали бойових дій мають гриф «Для службового користування» (ДСК) або є державною таємницею, розпорядником якої частина нібито не є.

Верховний Суд наголосив, що бойові накази та журнали не можуть знаходитися у позивача, оскільки зазначені документи оформлюються начальником командиром підрозділу, де проходить службу військовослужбовець. Безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або заходах з національної безпеки і оборони підтверджувалася виконанням конкретних бойових завдань та мала бути оформлена відповідними документами, зокрема: бойовим наказом (бойовим розпорядженням); журналом бойових дій, журналом ведення оперативної обстановки, бойовим донесенням або постовою відомістю; рапортом (донесенням) командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях чи виконанні бойових завдань.

Згідно зі ст. 9 КАС України, суд не може бути пасивним. Якщо частина заявляє про секретність, суд повинен перевірити ці твердження і, за необхідності, витребувати докази у вищих штабів, наприклад, ОУВ чи ОСУВ, які є розпорядниками інформації.

Суди відмовили у виплаті за час перебування у шпиталі, бо солдат не надав «довідку про травму» із зазначенням зв'язку із захистом Батьківщини. Верховний Суд визнав цей підхід помилковим, вказавши, що суди мали самі встановити причини лікування та витребувати необхідні акти, а не просто констатувати їх відсутність.

Відсутність персоніфікованих записів у журналах бойових дій або втрата примірників довідок у частині не може бути підставою для обмеження прав військового.

Верховний Суд скасував рішення і направив справу на новий розгляд. Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій підійшли до справи формально, не забезпечивши реального витребування доказів, що перебувають у володінні держави.

У справі № 380/137/25 молодший сержант вимагав 100 000 грн за службу на Сумщині. Суди відмовили, бо довідка про участь у заходах була видана для отримання статусу УБЗ, а не для виплат.

Верховний Суд зазначив, що суди мали з’ясувати не назву довідки, а зміст та характер завдань, які виконував медик. Навіть якщо довідка видана для статусу УБЗ, вона є доказом, який треба оцінювати разом із бойовими розпорядженнями, на які вона посилається.

Суд мав сам витребувати бойові розпорядження Головнокомандувача ЗСУ та ОТУ, а не просто констатувати відсутність «потрібних» документів у справі.

Висновки

Справи № 440/17696/23, № 380/137/25 та № 620/4254/23 демонструють, що право на гідне грошове забезпечення захисників не може залежати від ідеальності військового діловодства чи наявності паперового рапорту. Верховний Суд підтвердив: якщо держава відправляє людину в район бойових дій, вона несе повну відповідальність за належну фіксацію та оплату цієї праці

Рішення Верховного Суду — перемога змісту над формою. Державні органи не мають права використовувати секретність та внутрішні процедурні недоліки як відмову від виконання фінансових гарантій перед захисниками

Звичайно, існує небезпека того, що суди на місцях знову намагатимуться обмежуватися формальними поясненнями частин, попри чіткі вказівки Касаційного суду. Проте сподіваємося, що судова практика все ж таки приходить до спільної позиції щодо повної відповідальності держави за належну фіксацію бойових виходів та оплату цієї праці.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.