Верховний Суд: військова служба не є автоматично поважною причиною пропуску строку звернення до суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу на судові рішення у справі № 460/9170/24 щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини та зобов’язання здійснити виплати грошового забезпечення і соціальних виплат. Предметом перегляду стало питання дотримання строків звернення до адміністративного суду у спорах щодо соціальних виплат військовослужбовцю.
Суть справи
Позивач звернувся до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо невиплати належних сум у день звільнення, стягнення недоотриманого грошового забезпечення, а також зобов’язання нарахувати та виплатити різницю щорічної разової грошової допомоги за 2022, 2023 та 2024 роки у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком і додаткової грошової винагороди за визначені періоди.
Після подання позову суд першої інстанції залишив його без руху у зв’язку з необхідністю подання заяви про поновлення строку звернення до суду. Позивач обґрунтовував пропуск строку проходженням військової служби, що, на його думку, об’єктивно перешкоджало своєчасному зверненню до суду. Суд первісно визнав ці причини поважними та відкрив провадження.
Водночас відповідач заявив клопотання про залишення позову без розгляду, посилаючись на те, що позивач мав можливість звернутися до суду раніше, оскільки не перебував у зоні бойових дій, мав доступ до засобів зв’язку та подавав процесуальні документи в інших справах. Після відкриття провадження суд дійшов висновку про передчасність попереднього висновку щодо поважності причин пропуску строку та повторно зобов’язав позивача обґрунтувати підстави для його поновлення.
У подальших поясненнях позивач серед іншого послався на наявність легітимних очікувань отримання повного розрахунку у день звільнення. Водночас нових об’єктивних доказів неможливості звернення до суду у встановлений строк надано не було.
Суд першої інстанції ухвалою, залишеною без змін судом апеляційної інстанції, залишив без розгляду позов у частині вимог щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги за 2022 та 2023 роки. В іншій частині розгляд справи продовжено.
Суди виходили з того, що позивач був обізнаний про порушення свого права на отримання допомоги ще до закінчення встановлених спеціальним законодавством строків отримання відповідної допомоги, а саме: до 30 вересня 2022 року — щодо допомоги до 5 травня та до 01 листопада 2023 року — щодо допомоги до Дня Незалежності України.
Зокрема, щодо допомоги до 5 травня 2022 року він повинен був дізнатися про порушення свого права до 30 вересня 2022 року, а відтак звернутися до суду не пізніше 31 березня 2023 року, тоді як щодо допомоги до Дня Незалежності України у 2023 році — до 01 листопада 2023 року, а отже звернутися до суду не пізніше 01 травня 2024 року.
Позиція та висновки Верховного Суду
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги в межах касаційного перегляду, визначених процесуальним законом, виходив із конституційного принципу, за яким органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень, передбачених законом, а також із положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо строків звернення до суду.
Суд наголосив, що процесуальні строки є обов’язковими для дотримання, а шестимісячний строк звернення до адміністративного суду обчислюється з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. При цьому сам по собі факт необізнаності про порушення права не є достатнім, оскільки особа повинна довести, що вона об’єктивно не могла дізнатися про таке порушення, а пасивна поведінка за наявності можливості з’ясувати стан своїх прав не визнається поважною причиною пропуску строку.
Верховний Суд врахував раніше сформовану правову позицію щодо соціальних виплат, відповідно до якої отримувач грошової допомоги повинен вважатися обізнаним про її розмір та факт виплати у встановлені строки, а також те, що можливість отримання допомоги до визначеної граничної дати означає, що саме до цього моменту особа повинна була усвідомити порушення свого права.
При цьому Суд врахував правову позицію, викладену, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 щодо обов’язку особи довести неможливість своєчасного звернення до суду.»
З урахуванням спеціального правового регулювання виплат, Суд зазначив, що для визначення початку перебігу строку звернення до суду підлягають застосуванню спеціальні норми, зокрема частина четверта статті 171 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) та пункт 4 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №754.
Колегія суддів погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що посилання позивача на проходження військової служби саме по собі не є безумовною підставою для поновлення строку звернення до суду. Встановлено, що позивач не перебував у зоні бойових дій, мав доступ до засобів комунікації та не довів наявності об’єктивних, непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду. Відсутність доказів прямого причинного зв’язку між проходженням служби та пропуском строку виключає можливість визнання таких причин поважними.
Суд також відхилив доводи про застосування норм трудового законодавства, вказавши на пріоритет спеціального правового регулювання у спірних правовідносинах.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального і процесуального права та обґрунтовано залишили частину позовних вимог без розгляду у зв’язку з пропуском строку звернення до суду без поважних причин.
Касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін. Постанова є остаточною і не підлягає оскарженню.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
