Зміна постачальника природного газу не припиняє обов’язку попереднього з надання компенсації — позиція КАС ВС
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 460/26732/23 щодо обов’язку газопостачальної компанії виплачувати компенсацію споживачам за порушення стандартів якості обслуговування.
Спір виник через рішення регулятора, який зобов’язав компанію компенсувати споживачам несвоєчасне повернення переплат, навіть попри те, що на момент виникнення спору компанія вже не здійснювала постачання газу цим споживачам.
Обставини справи
Позивач звернувся до суду з вимогою визнати протиправним та скасувати розпорядження НКРЕКП від 18 жовтня 2023 року № 290-р, яким його зобов’язано усунути порушення Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, зокрема шляхом виплати компенсації 326 споживачам за недотримання мінімальних стандартів якості обслуговування та постачання природного газу.
У касаційній скарзі позивач також зазначав про відсутність сформованого висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що, на його думку, є підставою для касаційного перегляду відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також він зазначав, що переплати були повернуті споживачам у повному обсязі, а отже, на його думку, відсутні негативні наслідки для споживачів.
Додатково позивач наголошував, що як попередній постачальник він не зобов’язаний здійснювати відповідні виплати, а компенсація може надаватися виключно за заявою споживача.
Спір виник у контексті масового переведення побутових споживачів до іншого постачальника у 2022 році, що, за твердженням позивача, призвело до значної кількості звернень щодо повернення переплат і унеможливило їх своєчасне опрацювання у визначені строки.
НКРЕКП, за результатами позапланової перевірки, оформленої актом від 22 вересня 2023 року № 396, встановила порушення позивачем вимог Ліцензійних умов та Мінімальних стандартів, зокрема пунктів 3.2 та 3.4, що полягали у несвоєчасному поверненні переплат та ненарахуванні компенсацій споживачам, що і стало підставою для прийняття спірного розпорядження.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову. Суди виходили з того, що порушення позивачем вимог Ліцензійних умов та Мінімальних стандартів підтверджені належними доказами, а розпорядження НКРЕКП прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом.
Суди зазначили, що позивач не надав належних доказів існування форс-мажорних обставин, а загальний лист Торгово-промислової палати України не є належним підтвердженням форс-мажору у конкретних правовідносинах. Відтак підстави для скасування розпорядження відсутні.
Позиції та висновки Верховного Суду
Суд касаційної інстанції зазначив, що перевіряє судові рішення в межах доводів касаційної скарги та встановлених обставин справи.
Колегія суддів виходила з того, що НКРЕКП є уповноваженим органом державного регулювання та контролю у сфері енергетики, який має право проводити перевірки та застосовувати санкції у разі виявлення порушень ліцензійних умов. Спірне розпорядження прийняте у межах наданих повноважень і з дотриманням визначеної законом процедури.
Суд підтвердив, що відповідно до пунктів 3.2, 3.4, 3.6, 3.8 та 3.10 Мінімальних стандартів якості обслуговування споживачів природного газу, а також положень Законів України № 1540-VIII та № 329-VIII, ці стандарти є обов’язковими для всіх суб’єктів господарювання, які мають чинну ліцензію на постачання природного газу, незалежно від факту здійснення постачання у конкретний період.
Статус попереднього постачальника не звільняє такого суб’єкта від обов’язку дотримання цих стандартів, у тому числі щодо повернення переплати, дотримання строків її повернення та надання компенсації у разі їх порушення.
Суд відхилив доводи про те, що обов’язок компенсації виникає виключно у діючого постачальника, зазначивши, що положення Мінімальних стандартів прямо поширюють відповідні обов’язки і на попередніх постачальників.
Такий підхід обумовлений публічно-правовою природою обов’язків ліцензіата у сфері енергетики та спрямований на забезпечення ефективного захисту прав споживачів.
Також Суд дійшов висновку, що компенсація має надаватися постачальником самостійно, без необхідності подання споживачем заяви. Подання такої заяви є правом споживача у разі невиконання постачальником свого обов’язку, а не умовою його виникнення.
У випадку припинення договірних відносин компенсація повинна здійснюватися шляхом перерахування коштів на банківський рахунок споживача за наявними реквізитами.
Щодо доводів про суперечність норм права Суд зазначив, що пункт 3.2 Мінімальних стандартів та пункт 24 Правил постачання природного газу регулюють одне й те саме правовідношення — повернення переплати — та встановлюють однаковий строк її повернення (не більше 5 робочих днів). При цьому Мінімальні стандарти є спеціальним нормативним актом, який деталізує обов’язки постачальника та наслідки їх порушення, тоді як Правила постачання мають загальний характер. Відсутність прямої згадки про попереднього постачальника у Правилах не виключає відповідного обов’язку, який прямо передбачений спеціальними нормами Мінімальних стандартів.
Суд також відмовив у передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки відсутні ознаки виключної правової проблеми: норми права є чіткими, узгодженими та не допускають множинного тлумачення.
У підсумку Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не підтвердилися, а судові рішення попередніх інстанцій ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення судів — без змін.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
