Битва за антикорупційну реформу: чи виконає Верховна Рада вимоги ЄС щодо конкурсів у ДБР та реформи прокуратури
Україна переходить до вирішального етапу формування антикорупційної політики на наступне п'ятиріччя. Як вже повідомляла «Судово-юридична газета» у Верховній Раді зареєстровано альтернативні бачення Антикорупційної стратегії 2026–2030. Паралельно з проєктом, наданим Головою Комітету ВРУ з питань антикорупційної політики, Кабінет Міністрів також схвалив та передав на розгляд Верховної Ради урядовий проєкт № 15230-1 «Про засади державної антикорупційної політики на 2026–2030 роки».
Ці документи мають визначити вектор розвитку держави на наступні п'ять років, що є критично важливим для виконання умов Ukraine Facility та реалізації Дорожньої карти у сфері верховенства права. Проте перші аналітичні відгуки вказують на наявність серйозних розбіжностей між очікуваннями міжнародних партнерів та змістом урядових пропозицій.
Обидва законопроєкти базуються на напрацюваннях Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК), робота над якими тривала близько двох років із залученням понад 130 експертів. Документи охоплюють понад 140 ідентифікованих проблем та пропонують близько 400 стратегічних результатів.
Серед них — судоустрій і статус суддів, прокуратура та правопорядок, оборона, будівництво та інфраструктура, енергетика, податкова та митна сфери, а також земельні відносини та надрокористування.
Цифровізація та інституційна спроможність
Розділ І обох проєктів присвячений наскрізним елементам антикорупційної системи. Ключовий акцент робиться на цифровізації як головному інструменті мінімізації людського фактору.
Стратегія передбачає розширення кола суб’єктів декларування на посадових осіб держкомпаній (>50% акцій держави) та членів виконкомів місцевих рад. Планується повне автоматизоване перенесення даних з реєстрів до чернеток декларацій.
У процедурі захисту викривачів планується імплементація Директиви ЄС 2019/1937, модернізація Єдиного порталу повідомлень та запровадження системи винагород
Планується також унормування понять «уявний», «потенційний» та «реальний» конфлікт інтересів, а також звуження обов’язку передачі корпоративних прав лише для тих осіб, де це дійсно несумісно з посадою.
Розбіжності: Кабінет Міністрів проти Комітету Верховної Ради з питань антикорупційної політики
Незважаючи на спільну базу, між урядовою та парламентською версіями вже намітилася лінія розлому. НАЗК висловлює сподівання на конструктивну дискусію, яка дозволила б ухвалити Стратегію у «максимально амбітній редакції» спільно узгодженій всіма ключовими сторонами цього процесу.
Аналіз законопроєктів показав кілька розбіжностей.
Реформа ДБР та Національної поліції: вимоги до конкурсів
Одним із найбільш очікуваних блоків є реформа органів правопорядку, зазначена у Стратегії як проблема 2.2.7. Обидва проєкти визнають, що чинне регулювання добору керівників у ДБР та Нацполіції містить ризики непрозорих призначень.
Законопроєкти передбачають запровадження меритократичної моделі добору керівників Національної поліції та Державного бюро розслідувань. Ключовою новацією є залучення до конкурсних комісій незалежних міжнародних експертів.
Депутатський проєкт встановлює жорсткий стандарт — запровадження прозорої процедури добору на посаду керівника Національної поліції України та Директора Державного бюро розслідувань (ДБР) із залученням незалежних експертів, делегованих міжнародними партнерами, які мають вирішальне право голосу. Це розглядається як запобіжник від призначення лояльних, а не професійних кадрів.
Уряд, своєю чергою, погоджується на конкурсні засади для керівників у центральних та територіальних органах поліції на основі професійності та доброчесності. Проте урядова версія обмежує вплив міжнародних експертів, не надаючи їм такого радикального інструменту як вирішальний голос у доборі керівництва ДБР.
Водночас обидві редакції підтримують посилення етичного контролю в прокуратурі, зокрема через проведення таємних перевірок доброчесності та подальшу цифровізацію кримінального провадження.
Автономія САП
Також відмінності стосуються і автономії Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Депутатський проєкт пропонує надати керівнику САП право самостійно відкривати провадження щодо народних депутатів і здійснювати процесуальні дії без погодження з Генеральним прокурором. Крім того, проєктом 15230 передбачається право керівника САП здійснювати будь-які слідчі та процесуальні дії у справах, підслідних НАБУ, без залучення Генерального прокурора.
Урядова версія передбачає більш обмежений підхід. Хоча вона також передбачає посилення автономії САП, зокрема у питаннях запитів на екстрадицію та створення спільних слідчих груп, вона не містить радикальних положень щодо повної незалежності від Генпрокурора у відкритті проваджень проти народних депутатів. Урядовий підхід залишає певні важелі контролю за очільником Офісу Генерального прокурора.
Основним каменем спотикання стали питання, що стосуються незалежності ключових інституцій юстиції. Урядовий варіант документа містить певні регресивні положення порівняно з початковими домовленостями.
Такі виключення виглядають особливо тривожними з огляду на резонансний характер проваджень щодо високопосадовців, у яких питання процесуальної незалежності має принципове значення.
Своєчасне та якісне ухвалення Стратегії є не просто внутрішнім питанням, а міжнародним обов’язком України. Від того, який підхід підтримає парламент, залежатиме модель антикорупційної системи — більш автономна чи інтегрована у загальну ієрархію органів прокуратури.
Прийняття Антикорупційної стратегії на 2026–2030 роки має стати актом підтвердження незворотності європейського курсу України. «Судово-юридична газета» уважно стежить за розвитком подій навколо цих законопроєктів.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
