Верховний Суд роз’яснив, що звільнення за порушення умов контракту не є дисциплінарним стягненням
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 331/586/23 щодо законності звільнення завідувача кафедри Національного університету «Запорізька політехніка» на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України у зв’язку з невиконанням умов контракту. Суд також оцінив питання поширення гарантій, передбачених статтею 119 КЗпП України, на працівника, який уклав контракт добровольця територіальної оборони.
Обставини справи та результати судового розгляду
Позивач працював на посаді завідувача кафедри «Обладнання та технологія зварювального виробництва» Національного університету «Запорізька політехніка» на умовах контракту, укладеного у березні 2021 року строком до 28 березня 2026 року.
У грудні 2022 року університет видав наказ про його звільнення на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України через неналежне виконання умов контракту. Підставою для звільнення стали порушення положень контракту щодо забезпечення виконання навчального навантаження, проведення занять відповідно до розкладу, дотримання вимог законодавства та щорічного звітування про виконання індивідуального плану роботи.
Університет послався на результати внутрішнього моніторингу, службові записки та пояснення, відповідно до яких були встановлені порушення графіку проведення занять, невідповідність розподілу навчального навантаження, а також відсутність окремих робочих програм дисциплін.
Позивач звернувся до суду з вимогами про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Він вказував, що звільнення є незаконним, оскільки роботодавець не довів факту порушення умов контракту. Крім того, позивач зазначав, що на момент звільнення був членом добровольчого формування територіальної громади, а тому на нього поширювалися гарантії статті 119 КЗпП України щодо збереження місця роботи та середнього заробітку.
Матеріалами справи встановлено, що контракт добровольця територіальної оборони позивач уклав 9 грудня 2022 року, а повідомлення про це подав університету 13 грудня 2022 року після оголошення наказу про звільнення.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд дійшов висновку, що університет довів факт порушення працівником умов контракту належними та допустимими доказами. Також суд зазначив, що роботодавець був повідомлений про укладення контракту добровольця територіальної оборони вже після видання наказу про звільнення, тому відсутні підстави вважати, що були порушені гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України.
Апеляційний суд скасував це рішення та частково задовольнив позов. Суд визнав наказ про звільнення незаконним, поновив позивача на посаді та стягнув із університету понад 608 тис. грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також 2 тис. грн моральної шкоди.
Апеляційний суд виходив із того, що матеріали справи не містять належних доказів невиконання або неналежного виконання позивачем умов контракту, його вини та причинного зв’язку між діями працівника і порушенням трудових обов’язків. Крім того, суд вказав, що з моменту укладення контракту добровольця територіальної оборони на позивача поширювалися гарантії щодо збереження місця роботи та середнього заробітку.
Правова позиція Верховного Суду
Верховний Суд наголосив, що контракт є особливою формою трудового договору, в якому сторони можуть визначати додаткові підстави для припинення трудових відносин. Суд зазначив, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України трудовий договір може бути припинений з підстав, передбачених контрактом.
Суд підкреслив, що при розгляді спорів щодо звільнення за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України необхідно встановлювати наявність умов, визначених сторонами у контракті для його дострокового розірвання. Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для припинення трудового договору.
Верховний Суд встановив, що університет надав належні та допустимі докази порушення позивачем умов контракту. Зокрема, матеріали справи містили службові записки та довідку комісії внутрішнього моніторингу, якими підтверджувалися порушення організації навчального процесу та виконання посадових обов’язків.
Колегія суддів окремо звернула увагу, що звільнення позивача не мало характеру дисциплінарного стягнення. Суд зазначив, що наказ про звільнення містив конкретні умови контракту, які працівник не виконував або виконував неналежним чином. Тому висновок апеляційного суду про необхідність доведення всіх складових дисциплінарного проступку є помилковим.
Також Верховний Суд не погодився з висновком апеляційного суду щодо застосування гарантій статті 119 КЗпП України. Суд зазначив, що ця норма гарантує збереження місця роботи та середнього заробітку на час виконання державних або громадських обов’язків у робочий час і забороняє звільнення саме у зв’язку з виконанням таких обов’язків.
Водночас у цій справі позивача було звільнено за порушення умов контракту, які не були пов’язані з виконанням обов’язків добровольця територіальної оборони. Крім того, контракт добровольця територіальної оборони був укладений уже після того, як працівник допустив порушення умов трудового контракту.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд скасував постанову Запорізького апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
