Верховний Суд пояснив, чи впливає визнання нормативного акта нечинним на раніше виниклі зобов’язання
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув спір між ТОВ та НКРЕКП щодо правомірності розпорядження Регулятора про усунення порушень ліцензійних умов.
Ключовим питанням у справі № 380/4648/25 стало визначення правових наслідків визнання судом протиправною та нечинною норми нормативно-правового акта та її впливу на зобов’язання, що виникли в період дії такої норми.
Обставини справи
ТОВ оскаржило розпорядження НКРЕКП від 25 лютого 2025 року №22-р, яким Регулятор зобов’язав товариство усунути порушення ліцензійних умов шляхом виконання договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом, укладеного з ДП «Гарантований покупець», та здійснити розрахунки щодо відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії.
Підставою для прийняття розпорядження став акт планової перевірки, яким НКРЕКП встановила наявність заборгованості товариства перед ДП «Гарантований покупець» у сумі 9,941 млн грн щодо відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії.
Позивач стверджував, що не підписав акти приймання-передачі та не сплатив відповідні суми, оскільки вони були розраховані із застосуванням формули, передбаченої пунктом 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, яка надалі була визнана Верховним Судом протиправною та нечинною у справі №640/4069/21. На думку товариства, після такого судового рішення ДП «Гарантований покупець» мав здійснити коригування відповідних розрахунків.
НКРЕКП натомість зазначала, що спірні зобов’язання виникли у період, коли відповідна норма залишалася чинною, а тому товариство було зобов’язане виконати умови договору та відшкодувати частку вартості врегулювання небалансу.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Львівський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову. Суд виходив із того, що визнання пункту 9.3 глави 9 Порядку нечинним не впливає на правовідносини та зобов’язання, які виникли під час його чинності.
Восьмий апеляційний адміністративний суд скасував це рішення та задовольнив позов. Апеляційний суд вважав, що після визнання спірної норми протиправною та нечинною її застосування для визначення розміру частки відшкодування вартості врегулювання небалансу є неможливим. Суд також звернув увагу, що ДП «Гарантований покупець» надалі не використовував спірну формулу та мав можливість здійснити коригування розрахунків.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд зазначив, що ключовим питанням у справі є визначення наслідків визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним для правовідносин, які виникли під час його чинності.
Суд нагадав, що відповідно до статті 58 Конституції України нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а згідно з частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Верховний Суд підтвердив раніше сформовану правову позицію, відповідно до якої визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним не означає автоматичного припинення або перегляду правових наслідків, що виникли під час його дії. Таке рішення припиняє дію акта на майбутнє, але не поширюється ретроспективно на вже існуючі правовідносини, якщо інше прямо не встановлено законом або судовим рішенням.
Нормативно-правовий акт, визнаний судом протиправним та нечинним, втрачає чинність лише з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням, якщо інше прямо не встановлено законом або самим рішенням суду.
Суд звернув увагу, що спірні зобов’язання товариства щодо відшкодування частки вартості врегулювання небалансу виникли в період з лютого по серпень 2022 року, коли пункт 9.3 глави 9 Порядку у редакції постанови НКРЕКП №46 залишався чинним та підлягав застосуванню.
Верховний Суд також наголосив, що оскаржуваним розпорядженням НКРЕКП не створювала нових майнових зобов’язань для позивача та не застосовувала формулу, яка надалі була визнана нечинною. Регулятор лише констатував факт невиконання ліцензіатом уже існуючих зобов’язань за договором з ДП «Гарантований покупець» та застосував передбачені законом заходи реагування щодо порушення ліцензійних умов.
Крім того, Верховний Суд підкреслив, що саме по собі оскарження нормативно-правового акта або очікування його можливого скасування не звільняє учасника ринку електричної енергії від обов’язку виконувати чинні на той момент правила та договірні зобов’язання. Учасник ринку не наділений правом самостійно відмовлятися від виконання вимог нормативного регулювання лише через незгоду з ними або через їх судове оскарження.
Суд також зазначив, що питання правильності розрахунку спірної заборгованості, обсягу відповідних сум чи підстав для їх коригування мають цивільно-правову природу та можуть бути предметом окремого спору між сторонами договору, однак не входять до предмета цього адміністративного провадження.
ВС окремо підкреслив принцип: оскарження нормативно-правового акта саме по собі не звільняє особу від обов’язку виконувати його приписи до моменту втрати ним чинності.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд задовольнив скаргу НКРЕКП, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
