ТЦК має право оскаржувати рішення про самостійне виховання дитини, якщо воно впливає на мобілізацію — Верховний Суд
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду підтвердив, що проживання дитини разом із батьком та навіть нотаріальна домовленість між батьками про місце проживання дитини не є достатніми підставами для встановлення судом факту її самостійного виховання та утримання батьком. Для такого висновку необхідно довести, що інший із батьків фактично не бере участі у вихованні дитини або що його батьківські права чи можливість їх реалізації обмежені у встановленому законом порядку.
Крім того, Верховний Суд підтвердив, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має право оскаржувати судові рішення у справах, де встановлення факту самостійного виховання дитини може впливати на виникнення підстав для відстрочки від мобілізації або звільнення з військової служби.
Обставини справи №725/5985/25
У липні 2025 року чоловік звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої доньки разом із ним та встановлення факту, що він самостійно виховує й утримує дитину. Батьки фактично припинили спільне проживання, а між ними був укладений нотаріально посвідчений договір про утримання дитини та визначення її місця проживання з батьком.
Суд першої інстанції задовольнив позов повністю. Він розірвав шлюб, визначив місце проживання дитини з батьком та встановив факт її самостійного виховання і утримання батьком, виходячи з того, що між сторонами відсутній спір щодо цих обставин, а мати фактично визнала відповідні вимоги.
Після цього рішення в частині встановлення факту самостійного виховання дитини оскаржив ТЦК та СП як особа, яка не брала участі у справі. Апеляційний суд погодився з його доводами та скасував рішення в цій частині. Суд дійшов висновку, що надані докази підтверджують лише проживання дитини разом із батьком, але не доводять, що мати усунулася від виконання батьківських обов’язків. Також суд звернув увагу, що укладений між батьками договір, навпаки, свідчить про погодження ними порядку здійснення батьківських прав та участі обох батьків у вихованні дитини.
Що вирішив Верховний Суд
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду залишив постанову апеляційного суду без змін.
Насамперед Верховний Суд погодився, що ТЦК та СП мав право подати апеляційну скаргу. Колегія суддів зазначила, що якщо встановлення певного юридичного факту може призвести до виникнення або підтвердження підстав для відстрочки від мобілізації чи звільнення з військової служби, таке рішення стосується інтересів держави та сфери повноважень органів, які забезпечують виконання військового обов’язку. Саме тому ТЦК та СП має право оскаржувати такі рішення, навіть якщо не був учасником справи.
Щодо суті спору Верховний Суд наголосив, що сімейне законодавство виходить із принципу рівності прав та обов’язків матері й батька щодо дитини. Розірвання шлюбу або окреме проживання батьків не припиняє їхніх батьківських прав та обов’язків і саме по собі не свідчить про одноосібне виховання дитини одним із них.
Суд зазначив, що для встановлення факту самостійного виховання дитини необхідно довести обставини, які свідчать про відсутність або істотне обмеження участі другого з батьків у її вихованні. Сам факт проживання дитини з одним із батьків такого факту не підтверджує.
Верховний Суд звернув увагу, що сам факт визнання позову матір’ю дитини та укладення між батьками нотаріального договору не звільняє суд від обов’язку перевірити реальні сімейні відносини, участь кожного з батьків у вихованні дитини та наявність підстав для висновку про її самостійне виховання одним із батьків.
У цій справі суди встановили, що мати не позбавлена батьківських прав, не визнана безвісно відсутньою чи недієздатною, а матеріали справи не містять доказів її ухилення від виховання доньки. Натомість надані докази свідчили лише про те, що дитина проживає разом із батьком.
Окремо Верховний Суд підтримав висновок апеляційної інстанції про те, що приватно-правові механізми не можуть використовуватися для створення умов, які можуть стати підставою для невиконання публічних обов’язків. Суд погодився, що в цій справі вимога про встановлення факту самостійного виховання дитини була заявлена військовозобов’язаним під час дії воєнного стану та могла бути спрямована на створення умов для отримання відстрочки від мобілізації або звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Водночас зібрані у справі докази не підтвердили, що мати взагалі не бере участі у вихованні дитини.
Правова позиція Верховного Суду
У цій постанові Верховний Суд підтвердив сформовану раніше практику щодо спорів про самостійне виховання дітей.
Суд наголосив, що проживання дитини з одним із батьків саме по собі не означає її самостійного виховання цим із батьків. Також окреме проживання матері чи батька не припиняє їхніх прав та обов’язків щодо дитини.
Нотаріальна угода між батьками про місце проживання дитини або порядок здійснення батьківських прав не є доказом одноосібного виховання дитини. Для встановлення такого факту необхідні належні та допустимі докази того, що другий із батьків фактично не бере участі у вихованні дитини або що його батьківські права чи можливість їх реалізації обмежені у передбачений законом спосіб.
Також Верховний Суд підтвердив, що ТЦК та СП має право оскаржувати судові рішення, якщо вони можуть впливати на питання мобілізації, відстрочки від призову або звільнення з військової служби.
Постановою від 1 червня 2026 року у справі № 725/5985/25 Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Чернівецького апеляційного суду — без змін.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
