Верховний Суд визначив юрисдикцію спору щодо виконавчого напису на іпотеці, що забезпечує кредит юридичної особи
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув спір щодо оскарження виконавчого напису нотаріуса, яким на предмет іпотеки було звернуто стягнення для погашення заборгованості за кредитом, наданим юридичній особі в межах державної програми «Доступні кредити 5-7-9%».
Ключовим питанням у справі стало визначення належної юрисдикції спору, оскільки позов подала фізична особа-іпотекодавець, яка забезпечувала виконання зобов’язань товариства за кредитним договором.
Фабула справи
У вересні 2022 року між АБ «Укргазбанк» та ТОВ було укладено договір про приєднання до Правил надання кредиту клієнтам мікро-, малого, середнього та корпоративного бізнесу за програмою фінансової державної підтримки суб’єктів підприємництва «Доступні кредити 5-7-9%». Банком було надано кредит у розмірі 15 млн грн зі строком повернення до 22 вересня 2025 року.
Для забезпечення виконання кредитних зобов’язань того ж дня між банком та фізичною особою було укладено договір іпотеки, посвідчений нотаріально. Предметом іпотеки стали шість садових будинків та шість земельних ділянок у Київській області.
У зв’язку з невиконанням позичальником кредитних зобов’язань станом на грудень 2023 року утворилася заборгованість у розмірі 16,9 млн грн. Банк направляв майновому поручителю вимоги про усунення порушень, однак у матеріалах справи не містилося доказів їх фактичного отримання.
25 березня 2024 року приватний нотаріус вчинив виконавчий напис на іпотечному договорі про звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення заборгованості. Надалі приватний виконавець відкрив виконавче провадження.
Іпотекодавець звернувся до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Позов обґрунтовувався тим, що письмова вимога про усунення порушень не була отримана, а заборгованість не була безспірною, оскільки між сторонами існували домовленості щодо реалізації заставного майна та відстрочення заходів примусового стягнення. Позивач також посилався на наявність листування щодо досудового врегулювання, що, на його думку, свідчило про недотримання кредитором процедури вчинення виконавчого напису.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Васильківський міськрайонний суд Київської області позов задовольнив та визнав виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог і встановив наявність підстав для визнання виконавчого напису недійсним до виконання.
Київський апеляційний суд залишив це рішення без змін. Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, зазначивши, що вони підтверджуються наявними у справі доказами, а доводи апеляційної скарги банку не свідчать про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Не погодившись із такими рішеннями, АБ «Укргазбанк» звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову.
Правові висновки Верховного Суду
Верховний Суд зазначив, що визначальним для вирішення питання юрисдикції є не лише суб’єктний склад спору, а й характер спірних правовідносин та їх зв’язок з основним зобов’язанням.
Суд нагадав, що після набрання чинності Законом № 2147-VIII з 15 грудня 2017 року спори щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, підлягають розгляду господарськими судами, якщо саме основне зобов’язання має господарський характер і спір щодо нього належить до господарської юрисдикції.
Верховний Суд звернув увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, відповідно до яких спори щодо правочинів, укладених на забезпечення виконання зобов’язань між юридичними особами, є похідними від господарських кредитних правовідносин та мають розглядатися за правилами господарського судочинства. Такий підхід застосовується і до спорів про визнання виконавчих написів нотаріусів такими, що не підлягають виконанню.
Аналізуючи обставини справи № 362/4082/24, Верховний Суд встановив, що спір виник у зв’язку з невиконанням товариством з обмеженою відповідальністю зобов’язань за кредитним договором, укладеним з банком. Виконавчий напис був вчинений саме як спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, який забезпечував виконання цього господарського зобов’язання.
Отже, спір стосується правовідносин, похідних від кредитних відносин між суб’єктами господарювання, а тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили належним чином правову природу спірних правовідносин і помилково розглянули справу за правилами цивільного судочинства. Таке порушення правил предметної юрисдикції є безумовною підставою для скасування судових рішень незалежно від доводів касаційної скарги.
У зв’язку з цим Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу банку, скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі. Позивачу роз’яснено право звернутися із заявою про направлення справи до суду господарської юрисдикції.
Верховний Суд також зазначив, що з огляду на встановлене порушення правил юрисдикції не аналізує інші доводи касаційної скарги по суті спору.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
