Для виплати за загиблого військового недостатньо бути його родичем — Верховний Суд
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду підтвердив: для підтвердження статусу членів сім'ї загиблого військовослужбовця недостатньо самого родинного зв'язку, спільного проживання в минулому або окремих доказів допомоги й турботи. Особа, яка просить встановити факт проживання однією сім'єю для підтвердження такого статусу, повинна довести сукупність обставин, передбачених статтею 3 Сімейного кодексу України: спільне проживання, спільний побут, ведення спільного господарства та взаємні права й обов'язки.
У цій справі дід і баба загиблого військовослужбовця просили встановити факт їхнього спільного проживання однією сім'єю з онуком, оскільки без такого судового рішення Міністерство оборони не могло вирішити питання про їхнє право на частку одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів № 168. Однак суди всіх інстанцій дійшли висновку, що надані ними докази не підтверджують існування саме сімейних відносин у юридичному розумінні. Верховний Суд залишив ці висновки без змін.
Обставини справи
Після загибелі військовослужбовця під час виконання бойового завдання його дід і баба звернулися до Міністерства оборони із заявою про призначення одноразової грошової допомоги як членам сім'ї загиблого.
У Міноборони повідомили, що поданих документів недостатньо для підтвердження такого статусу. Відомство зазначило, що без судового рішення про встановлення факту спільного проживання, ведення спільного господарства та наявності взаємних прав і обов'язків неможливо визначити право заявників на отримання відповідної виплати. Після цього дід і баба звернулися до суду з позовом про встановлення такого юридичного факту.
Позивачі зазначали, що після досягнення онуком повноліття він фактично проживав разом із ними, за винятком періодів військової служби. За їхніми словами, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, онук допомагав фінансувати ремонт будинку, оплачував окремі сімейні витрати, а після його загибелі саме у них залишилися його особисті документи. Також вони посилалися на показання свідків, акти обстеження матеріально-побутових умов та інші письмові докази.
Водночас у матеріалах справи були наявні докази, які свідчили про сімейні відносини військовослужбовця з дружиною, зокрема зареєстрований шлюб, документи про їхнє спільне проживання, відкриття спадкової справи дружиною після його смерті та отримання нею офіційних повідомлень військових органів.
Що вирішив Верховний Суд
Касаційний цивільний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову.
Верховний Суд нагадав, що відповідно до статті 3 Сімейного кодексу сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом та мають взаємні права й обов'язки. Саме сукупність цих ознак підлягає доказуванню у справах про встановлення факту проживання однією сім'єю, якщо від цього залежить виникнення права на соціальні виплати. Жодна з таких ознак окремо не є достатньою для встановлення відповідного юридичного факту.
Суд підкреслив, що сам по собі факт кровного споріднення між дідом, бабою та онуком не підтверджує, що вони були членами однієї сім'ї у розумінні сімейного законодавства.
Касаційний суд також погодився з оцінкою доказів, яку дали суди попередніх інстанцій. Зокрема, він зазначив, що наявність у діда і баби окремих особистих документів загиблого, вручення їм його нагород і диплома почесного громадянина, встановлення пам'ятника, розміщення фотографії на Алеї Героїв, оплата онуком святкового обіду на честь діда чи зазначення його платником у документах щодо ремонту будинку самі по собі не є достатніми доказами спільного проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства та наявності взаємних прав і обов'язків.
Верховний Суд у справі 345/3886/24 погодився з висновками попередніх інстанцій, що позивачі не надали належних, допустимих і достатніх доказів, які б підтверджували спільне проживання з онуком однією сім'єю, ведення спільного господарства, спільний побут і наявність взаємних прав та обов'язків протягом заявленого періоду.
Окремо Касаційний цивільний суд зазначив, що правові висновки Верховного Суду, викладені в інших справах, застосовуються з урахуванням конкретних фактичних обставин кожної справи і не можуть автоматично переноситися на інші спори. Крім того, суд касаційної інстанції не має повноважень повторно оцінювати докази чи встановлювати нові фактичні обставини.
У результаті Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
