Петро Оленич та колізія підсудності: що показала практика Верховного Суду

Адвокат Євгеній Солодко: Більше року минуло відтоді, як Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (ОП ККС ВС) оголосила правову позицію, яка на перший погляд виглядає прагматичною й такою, що спрощує роботу судів. Але разом із гарним формулюванням щодо «неочевидності підсудності до початку розгляду» насправді закладено міну уповільненої дії під фундаментальні гарантії справедливого судочинства. Тепер порушення правил підсудності, навіть очевидне, може бути «пробачено» судом, якщо його виявили вже після початку розгляду справи. Така правова позиція, на мою думку, може істотно змінити правила гри в кримінальному процесі – і далеко не на краще.

Що відбулося?

Особу було засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до позбавлення волі на строк 9 років. Оскарженою ухвалою вирок залишено без змін. У касації захисник посилався на порушення, на його думку, вимог КПК і просив оскаржені рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Дійсно, злочин було скоєно в межах територіальної юрисдикції Сквирського райсуду Київської області, а розглядав справу Білоцерківський міськрайонний суд Київської області. Захисник вважав, що таке порушення правил  територіальної підсудності з огляду на п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК є підставою для скасування судового рішення.

Він зазначив, що суд апеляційної інстанції не перевірив доводів його скарги про порушення правил територіальної підсудності та дійшов безпідставних, на його думку, висновків про відсутність порушень КПК.

11 березня 2025 року Верховний Суд опублікував правову позицію щодо правових наслідків порушення правил підсудності:

«Кримінальне провадження, що надійшло до суду з порушенням правил підсудності, передається на розгляд іншого суду в порядку, передбаченому частинами 2 та 3 статті 34 КПК, якщо таке порушення виявлено до початку судового розгляду. У разі виявлення обставин, що можуть вплинути на визначення підсудності, після початку судового розгляду продовження розгляду справи судом, який розпочав такий розгляд, не становить «порушення правила підсудності», зазначеного в пункті 6 частини 2 статті 412 КПК, і не є підставою для скасування судових рішень».

Такого висновку дійшла Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду зазначеної справи (№ 357/10207/21), досліджуючи питання, чи існує порушення правил територіальної підсудності.

Отже, суд чітко окреслив свою позицію: якщо справу розпочато розглядати з порушенням територіальної підсудності, але це виявлено вже після початку судового розгляду - то така обставина не є підставою для скасування вироку. Але не все так однозначно. Бо якщо глибше зануритися в практику Касаційного кримінального суду, виявляється, що єдності в цьому питанні немає.

Перша судова палата vs Друга судова палата: закон як дишло

Дійсно, в колегіях наразі відсутня єдина позиція щодо наслідків порушення місцевими судами правил територіальної підсудності розгляду кримінальних справ.

Ті ж судді ОП ККС ВС у вищезазначеній постанові зазначили, що існує й інший підхід – який застосували судді Другої судової палати ККС ВС у справі № 264/5559/18. Своєю постановою вони скасували вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційної інстанції і призначили новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому суд посилався на положення п.6 ч.2 ст.412 КПК та сформулював правовий висновок, що порушення правил територіальної підсудності являє собою істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і є безумовною підставою для скасування рішення в порядку п.1 ч.1 ст.438 КПК.

Аналогічний підхід здійснила Друга судова палата у справі № 335/3479/13-к, ухваливши відповідну постанову 23 січня 2020 року: «порушення встановлених правил підсудності відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України є безумовною підставою для скасування судового рішення».

Ось так дилема. Або, як казав класик: «У мене є колізія, підпис здесь і підпис здесь».

І щоб її вирішити та усунути неоднозначності у правових позиціях Касаційного кримінального суду, Велика палата повинна розглянути аналогічну справу та забезпечити формування єдиної позиції Верховного Суду з цього питання.

В чому небезпека?

Хоча правові висновки стосуються порушення територіальної підсудності, насправді існують підстави побоюватися, що таку правову позицію почнуть активно застосовувати не лише в контексті територіальності, а й спеціалізації та інституційності. Такі випадки, власне, вже фіксуються. Один із таких випадків відбувся у моїй практиці нещодавно.

У кримінальному провадженні за обвинуваченням екс-заступника Голови КМДА Петра Оленича суддя Вищого антикорупційного суду зазначила, що справа потрапляє до ВАКС, якщо існує одна з умов, прописаних у ст. 216 КПК України:

• Умова №1 - посада обвинуваченого (посада). У цій справі таких немає.
• Умова №2 - розмір збитків: понад 5000 прожиткових мінімумів.

Під час розгляду справи Петра Оленича суд підрахував: на момент вчинення правопорушення прожитковий мінімум становив 2007 грн. Заявлені збитки становили 6 385 815 грн (перевищення у 3 181,77 раза). Однак для підсудності ВАКС потрібно було в 5000 разів - тобто майже 10 мільйонів гривень. Здавалося б, очевидним, що справа не є підсудною ВАКС, тому суддя направила відповідне подання до Апеляційної палати ВАКС.

Але апеляційна інстанція послалася на висновок ОП ККС ВС про застосування норм права у справі № 357/10207/21 від 24.05.2025.

Фактично Апеляційна палата ВАКС використала правову позицію, сформовану для вирішення питання територіальної підсудності, як універсальний аргумент для ігнорування порушень спеціальної інституційної підсудності.

Ще одна небезпека у тому, що у такий спосіб фактично стимулюється процесуальна бездіяльність. Якщо порушення підсудності береться до уваги після початку розгляду, у сторін обвинувачення зникає стимул перевіряти і інші процесуальні питання завчасно. Це, своєю чергою, може призвести до зловживань процесуальними правами, затягування розгляду справи та додаткового навантаження на судову систему, оскільки помилки, яких можна було б уникнути на етапі підготовки, виправлятимуться вже під час судового розгляду.

Якщо раніше питання «чи мав право саме цей суд розглядати справу» вважалося фундаментальною гарантією права на справедливий суд, то після такого підходу межа між «законним судом» і «будь-яким судом» починає стиратися, а нехтування правилами підсудності перестає бути істотним порушенням.

Крапку поставить ЄСПЛ?

Право на розгляд справи належним судом – це не формальність і не технічна вимога процесуального кодексу. Це одна з фундаментальних гарантій справедливого судочинства, закріплених у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Зокрема, ч.1. статті містить таке положення: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». 

Отже, будь-яке порушення таких складових, як «право на незалежний суд», «право на безсторонній суд» та «право на суд, встановлений законом» у Європейському суді з прав людини буде визнано порушенням Європейської конвенції з прав людини. І якщо Верховний Суд не поспішає формувати єдину позицію, можна припустити, що остаточне слово у подібних справах буде сказано саме у Стразбурзі.

Принципово важливо, що ЄСПЛ досліджує, чи мало порушення реальний вплив на права особи, і чи відповідало судочинство в цілому стандартам справедливого процесу. І це дуже добре мають розуміти у Верховному Суді, який також не досліджує і оцінює докази, а перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій правових норм.

Саме тому позиція ОП ККС ВС є достатньо вразливою, адже вона фактично дозволяє судам перших інстанцій легітимізувти процесуальні порушення мовчазним продовженням розгляду.

А тепер, увага.

Згідно даних IAC ISHR – місії, що сприяє дотриманню права на справедливий суд шляхом здійснення моніторингу судових засідань, у 2025 році Україна посіла перше місце за кількістю встановлених порушень Європейська конвенція з прав людини. У 160 випадках зі 164 рішень, винесених Судом у справах проти України, були виявлені порушення Конвенції. Лише у чотирьох справах (2,5%) ЄСПЛ не знайшов порушень з боку держави. Підстави для занепокоєння величезні. Для порівняння, у Туреччини, яка традиційно лідирує за кількістю заяв, цей показник утричі вищий (9%).

Виявлені порушення мають наступну структуру:

• Стаття 6 ЄКПЛ (право на справедливий суд): 92 порушення
• Стаття 5 ЄКПЛ (право на свободу та особисту недоторканність): 68 порушень
• Стаття 3 ЄКПЛ (заборона катувань і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження): 42 порушення.

Статистика ЄСПЛ за 2025 рік – це не абстрактні цифри. Це дзеркало, у якому відображаються системні вади вітчизняного судочинства. 92 констатації порушення права на справедливий суд – це сигнал тривоги, який неможливо ігнорувати.

Оптимізм тут можливий лише в тому контексті, що особи, засуджені з порушенням правил підсудності, мають реальні підстави для звернення до ЄСПЛ. А що стосується України, то якщо у Стразбурзі зафіксують системність проблеми з правом на справедливий суд, Україна буде отримувати не лише окремі рішення проти себе, а й рішення з вимогою усунення колізії.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.