Поговоримо про суддівську незалежність

14:01, 23 апреля 2018
Чи може захистити законні права громадян суддя, який не захищений Законом.
Поговоримо про суддівську незалежність

Автор Денис Нев'ядомський,

суддя Київського районного суду м. Харкова

Шановні друзі.

Поговоримо про суддівську незалежність.

Згідно з положеннями Брюінської Декларації незалежності судової влади, ухваленою Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року (далі — Брюінська Декларація), судова влада — надзвичайно цінний інститут кожного суспільства. Загальна декларація прав людини (стаття 10), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (пункт 1 статті 14), а також Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 6) проголошують, що кожен повинен мати право на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону. Незалежність судової влади є необхідною для реалізації цього права.

Для незалежності судової влади треба, щоб: a) судові органи вирішували передані їм справи на основі неупередженої оцінки фактів та свого розуміння права без неналежного безпосереднього чи опосередкованого впливу будь-якого походження; b) незалежність мала і судова влада як інститут, і кожен окремий суддя стосовно справи, призначеної для розгляду цим суддею; і c) жоден суддя не міг приймати рішення у справі через страх, очікування користі будь-якого походження або через будь-який неналежний вплив. 

Підтримка незалежності судової влади має важливе значення для досягнення її цілей та належного виконання нею своїх функцій у вільному суспільстві, що дотримується верховенства права. A) Судді мають демонструвати і впроваджувати високі стандарти правових знань і суддівської поведінки з метою підвищення довіри громадськості до судової влади, що має основне значення для підтримки незалежності судочинства. B) Неупередженість та її демонстрація мають важливе значення для належного виконання суддею своїх обов’язків. Вони застосовуються не лише до самого судового рішення, але й до процесу його прийняття. 

Незалежність судової влади та суддів гарантується державою й закріплюється в Конституції, на найвищому правовому рівні країни. Обов’язок інститутів держави — поважати й дотримуватися відповідних цілей та функцій судової влади.  У процесі прийняття рішень діяльність судді, який здійснює судочинство одноосібно, або суддів, які працюють колективно для винесення рішення відповідно до пункту а, статті 3, не повинна зазнавати втручання чи впливу з боку будь-якого судді, який не призначений розглядати відповідну справу, ради юстиції, міністерства юстиції чи будь-якого іншого урядовця або установи; винятком є те, що рішення може бути оскаржене в іншому суді.

Судова влада має виконувати свої функції відповідно до Конституції та законів. Держава має забезпечувати існування процедур та засобів правового захисту незалежності судової влади, у тому числі санкцій проти тих, хто намагається впливати на суддів іншим чином, аніж за допомогою законних судових процедур.

Судді повинні підтримувати цілісність і незалежність судової влади й завойовувати довіру людей, уникаючи непристойної поведінки та її проявів у своїй офіційній і приватній діяльності. До тієї міри, що відповідає їх обов’язкам як представників судової влади, судді, як і інші громадяни, мають право на свободу вираження поглядів, переконань, на свободу зібрань та створення асоціацій, за винятком того, що суддя повинен утримуватися від політичної діяльності.  Відповідно до будь-якого закону, що застосовується, судді вільні створювати асоціації суддів та вступати до них з метою представлення своїх інтересів, сприяння своїй професійній підготовці та вжиття інших заходів для захисту своєї незалежності, де це доцільно.

Відповідно до Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів «Незалежність, ефективність та обов'язки», суддівська незалежність визначена як зовнішня та внутрішня. Зовнішня незалежність визначена наступним чином: «Незалежність суддів не є прерогативою чи привілеєм, наданою для задоволення власних інтересів судді. Вона слугує забезпеченню верховенства права та інтересів осіб, які прагнуть неупередженого правосуддя. Незалежність суддів — це гарантія свободи, поваги до прав людини та неупередженого застосування права. І це є основним принципом верховенства права».

Комітет Міністрів РЄ наголошує на необхідності вжиття  всіх необхідних заходів для забезпечення поваги, захисту і сприяння незалежності та неупередженості суддів. Закон повинен  передбачати  санкції  проти  осіб, які намагаються певним чином впливати на суддів. Судові  рішення мають  бути законними, обґрунтованими та оголошеними публічно. Однак судді не зобов'язані  роз'яснювати, якими переконаннями вони керувалися при ухваленні таких рішень. Рішення суду не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами процедур їх оскаржень, які передбачені в процесуальному законодавстві.

Виняток становлять рішення про амністію, помилування або застосування подібних заходів, проте виконавча та законодавча влади не повинні приймати рішення, які скасовують судові рішення. Коментуючи рішення суддів, виконавча та законодавча влада мають уникати  критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Їм також слід уникати дій, які  можуть  поставити під сумнів їх бажання виконувати рішення суддів, за винятком випадків, коли вони мають намір подати апеляційну скаргу.

Згідно з пп.33-35 Брюінської Декларації, повноваження законодавчої та виконавчої влади, що можуть впливати на виконання суддями своїх функцій, їх винагороду, умови праці чи ресурси, не повинні використовуватися для погроз чи тиску на конкретного суддю, суддів чи судову владу в цілому. 

Органи виконавчої влади не повинні пропонувати суддям стимули чи вигоди, а самі судді не повинні приймати такі стимули чи вигоди, якщо вони можуть вплинути на виконання ними своїх суддівських функцій. Органи виконавчої влади повинні повсякчас гарантувати безпеку й фізичний захист суддів та їх сімей. До таких заходів належить захист судів і суддів, які можуть стати чи вже стали жертвами погроз або актів насильства. Проте чи дотримуються інші гілки влади України, яка є державою-членом Ради Європи,  вказаних принципів? Вочевидь, що далеко не завжди.

Так, які б політичні сили не приходили в нашій державі до влади, незалежно від декларованих ними принципів та озвучених гасел, ними неодмінно робилися спроби порушення головного принципу функціонування правової демократичної держави, а саме принципу стримань та противаг. Насамперед, тиску піддавалася судова гілка влади, як найбільш незахищена та вразлива. Проголошувалася чергова судова реформа, справжньою метою якої було встановлення іншими гілками влади контролю над правосуддям.  

Застосовувалися різні методи: створювалися нові контролюючі органи, які входили до системи виконавчої або законодавчої влади,  підсилювалися повноваження існуючих контролюючих органів, внаслідок чого судді піддавалися тиску і в суддівському середовищі була штучно  створена  уява  про необхідність «прислуховуватись до побажань» депутатів, чиновників, представників правоохоронних органів задля власної безпеки та безпеки власної кар’єри.

Зрозуміло, що від цього насамперед страждали громадяни, які не мали можливостей такого впливу на суддів, як представники влади, як наслідок, утиску зазнавали їх законні права  та інтереси. Варто зазначити, що представники влади активно використовували при цьому засоби масової інформації, створюючи у громадян України стійке враження, що саме через тотальну корумпованість судової системи громадяни не зможуть захистити свої права  в судах, і чим більшим буде тиск на суддів, тим краще це позначиться на захисті прав громадян.

На підтвердження цього  вказаними особами наводились результати опитування «Центру Разумкова», проведене  у жовтні 2017 року, згідно з яким довіра до суддів складає 9%, недовіра — 81%. При тому й інші органи державної влади мають подібні рейтинги, проте підкреслювалася саме недовіра до судової системи. Слід зазначити, що згідно з цим же опитуванням серед тих громадян, хто безпосередньо стикнувся з роботою судів у різному процесуальному статусі, показник інший. Майже половина опитаних, а саме — 47%, сказали, що довіряють судам, і 41% — що не довіряють.

Тут слід зауважити, що навіть у Великій Британії та США рівень довіри громадян до суду складає приблизно ті самі показники, і це зрозуміло, оскільки в силу самої суті судового процесу майже завжди при вирішенні існуючого спору одна зі сторін такого процесу залишається невдоволеною. Такої суттєвої різниці у інших державних органів між думками громадян, які мали досвід спілкування з цими органами, та такими, що такого досвіду не мали, на жаль, не має.

Цікаво, що до Антикорупційного суду, який ще не створений, довіри громадян теж немає. 61% респондентів сказали, що не довіряють такому органу. Тому соцопитування потрібно проводити для того, щоб знати громадську думку, а не для того, щоб «підганяти» її під власні політичні дії. Отже, питання оцінки рівня довіри до судової системи та суддів стало предметом маніпуляцій. Невідомі опитування показували 1% такої довіри, і це мало легітимізувати початок кардинальної реформи всієї системи.

Далі, через деякий час, прозвітували про 30% довіри і сказали, що це підтверджує правильність здійснених реформ. Це широко висвітлювалося в ЗМІ. При цьому більшість громадян має думку про роботу судів саме з медіаресурсів, а не з власного досвіду.

Так, чи не найголовнішою метою було проголошено скасування суддівської недоторканості, яку чиновники та депутати публічно тлумачили як коріння суддівської корумпованості, особистий привілей судді, ярлик на вседозволеність, без огляду на Закон та суспільство. Проте суддівська недоторканість є однією з найважливіших складових суддівської незалежності.

Як ми бачимо з рекомендацій та декларацій Ради Європи, положень Конвенції з захисту прав та основоположних свобод людини, рішень Європейського суду з прав людини, суддівська недоторканість та незалежність не є особистим привілеєм, а є основним принципом верховенства права, гарантією громадян на справедливий суд.

Суть та зміст суддівської незалежності полягає у тому, суддя при відправленні правосуддя підкорюється лише верховенству права та закону, полягає в особливому статусі судді, що передбачає особливий порядок призначення на посаду, гарантіях відправлення правосуддя, захист від втручання, в особливому порядку притягнення до відповідальності та звільнення судді, кримінальної відповідальності осіб, які порушують суддівську незалежність, намагаються впливати або тиснути на суд.

Отже, головна мета зовнішньої незалежності суду — це забезпечення авторитету судової влади, рівності всіх учасників правовідносин перед Законом и Судом, неупередженого та безстороннього розгляду кримінальних проваджень та юридичних спорів. Згідно з дослідженнями, даними ВРП, протягом 2017 року кожного дня до ВРП надходили звернення суддів про втручання в їх діяльність. Всього за рік — 335 скарг, це офіційна цифра.

Закон передбачає обов’язок судді звернутися з відповідними повідомленнями до Вищої ради правосуддя та генерального прокурора про всі втручання в його діяльність щодо здійснення правосуддя, також передбачена дисциплінарна відповідальність судді за невиконання цього обов’язку протягом п’яти днів після того, як йому стало відомо про випадок втручання в його діяльність.

Подальші дії Генеральної прокуратури України у зазначених випадках передбачені Кримінальним процесуальним кодексом. Проте, на жаль, у випадках здійснення тиску працівниками обласних прокуратур, зокрема, через внесення до ЄРДР відомостей про, начебто, вчинення суддею злочину, передбаченого ст. 375 КК України (Винесення суддею завідомо неправосудного рішення), ГПУ обмежується пересиланням таких повідомлень до самих обласних прокуратур, які допустили порушення суддівської незалежності та втрутились у здійснення правосуддя.

Зрозуміло, що про неупереджену та реальну перевірку таких  повідомлень суддів не йдеться. З огляду на те, що навіть Конституційний Суд України відмовився ухвалити рішення про визначення чітких критеріїв поняття «завідомо неправосудне рішення», ст. 375 КК України використовується прокуратурою саме для тиску на суддів для спонукання їх до лояльності та винесення певних рішень у справах, стороною в яких часто є сама прокуратура. 

Відсутність чіткого тлумачення даного поняття за наявності статті у Кримінальному кодексі, яка стосується такого спеціального суб’єкта, як суддя, і конституційних та конвенційних гарантій суддівської незалежності, створює підґрунтя для зловживань та свавілля, порушує принцип суддівської незалежності, принципи «якості закону», його передбачуваності  та «правової визначеності».

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011, від 8 червня 2016 № 3-рп/2016).

Європейський суд з прав людини також вказував у своїх рішеннях (Malon v. the United Kingdom, Hashman and Harrup v. the United Kingdom, Olsson v. Sweden), на те, що закон повинен відповідати принципу верховенства права  справі, з якого випливає своєрідна «внутрішня мораль закону», основу якої становлять дві протилежні й взаємодоповнюючі вимоги: з одного боку, принцип передбачуваності (правової визначеності, правової певності), а з іншого — вимога до права «слідувати за обставинами, що змінюються».

Крім того, ЄСПЛ у своїх рішеннях у справах «Ґавенда проти Польщі», «Броньовський проти Польщі», «Волоха проти України» висловився щодо необхідності дотримання принципу «якості закону» та вказав,  що правове положення може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи, а чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні. Якість закону пов’язана з достатньою чіткістю встановлення ним тих чи інших обставин, на підставі яких діють державні органи. Положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування.

Отже, запровадження у ст. 375 КК України такої недосконалої та нечіткої юридичної конструкції, як «завідомо неправосудне рішення», порушує конвенційні принципи правової визначеності та якості закону.

Разом з тим, проведене Програмою USAID реформування сектора юстиції «Нове правосуддя» загальноукраїнське опитування суддів засвідчило, що в середньому 11% суддів всіх інстанцій упродовж останніх двох років піддавалися тиску з метою прийняття певного рішення у справі. З того масиву звернень, що надійшли 2017 року, судді, крім того, скаржаться на тиск з боку ЗМІ, громадських організацій та псевдоактивістів, народних депутатів та на пасивність правоохоронних органів.

Так, у 2017 році Вища рада правосуддя розглянула 125 повідомлень суддів про втручання в їх діяльність та за результатами розгляду ухвалила 57 рішень про вжиття заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. За 2018 рік уже надійшло 120 звернень. 

Проте, чи може захистити законні права громадян та забезпечити дотримання конституційних та конвенційних гарантій суддя, який  не захищений Законом, вразливий перед тиском зацікавлених сторін, зокрема, силових органів, органів інших гілок влади або псевдогромадських об’єднань, мета яких не забезпечення справедливого розгляду, а спонукання судді до винесення певного рішення. Певно, що аж ніяк. Велика роль у захисті суддівської незалежності при цьому належить суспільству, яке має усвідомити, що беззахисний суддя — це не суддя, а клерк, який жодним чином не забезпечить здійснення правосуддя, а виконуватиме вказівки та забаганки тих, хто здатен чинити на нього тиск.

Юридична правова спільнота має разом із суддями боротися із правовим нігілізмом в державі, роз’яснювати роль та мету суддівської незалежності, сприяти  підвищенню авторитету судової влади. Останнім часом активна публічна позиція самих суддів та правових об’єднань, зокрема АПУ, зсунула ситуацію в «мертвої точки».

Як наслідок такої системної уваги і звернень суддів та правників до відповідних органів та ГПУ, генеральний прокурор України скерував до усіх керівників регіональних  прокуратур лист щодо необхідності дотримання працівниками прокуратури гарантій незалежності та недоторканості суддів, встановлення суворого контролю у випадках внесення відомостей щодо судді за ст. 375 КК України до ЄРДР.

У той же час забезпечення дотримання зовнішньої суддівської незалежності не виконає своєї ролі у здійсненні правосуддя в повній мірі  без усвідомлення і дотримання принципів внутрішньої суддівської незалежності, яка полягає у незалежності кожного судді при здійсненні ним функцій прийняття судових рішень. У процесі прийняття рішень судді мають бути незалежними та неупередженими, а також мати можливість діяти без будь-яких обмежень, впливу, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання будь-яких органів влади, зокрема внутрішніх органів судової влади.

Ієрархічна організація судової влади не повинна підривати незалежність суддів. Суддя повинен особисто усвідомлювати, що саме він є гарантом справедливості, верховенства права, дотримання законних прав та інтересів усіх учасників процесу, здійснення правосуддя. Саме від його внутрішнього переконання, готовності протистояти тиску, певної відваги залежить здійснення правосуддя.

Європейський суд з прав людини у своєму рішеннях «Де Куббер проти Бельгії», «Білуха проти України» висловився, що правосуддя має не лише здійснюватися — ще має бути ВИДНО, тобто очевидно та зрозуміло для усіх учасників процесу, що воно здійснюється. Суддя не повинен бути залежним а ні від учасників процесу, а ні від колег, а ні від керівництва, а ні від ЗМІ, а ні від публічно висловленої громадської думки, якщо вона стосується конкретної справи і спрямована на спонукання судді  до прийняття певного рішення.  

Суддя повинен постійно моніторити ситуацію у справах, що перебувають в його провадженні, своєчасно реагувати на порушення прав громадян і вживати заходів  до їх відновлення, вживати заходи до порушників, ким би вони не були і кого б не представляли. Саме така процесуальна поведінка судді здатна відновити довіру громадян до правосуддя в Україні.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Сколько прокуроров было уволено за год
Сегодня день рождения празднуют
  • Елена Ситайло
    Елена Ситайло
    судья Апелляционного суда Киева
  • Дмитрий Костенко
    Дмитрий Костенко
    судья Окружного административного суда Киева
  • Андрей Бабаев
    Андрей Бабаев
    судья Харьковского окружного административного суда
Новости онлайн