Як я пройшла частину шляху до мрії: досвід кандидата в судді

Ольга Котельва,

кандидат на посаду судді

Новину про добір кандидатів на посаду судді місцевого суду я побачила вже 4 квітня 2017 року, наступного дня після його оголошення. Пам’ятаю те приємне хвилювання, яке мене охопило. З дитинства я не мала сумніву в тому, що хочу бути суддею. У моїй родині була людина, яку впевнено можна назвати Суддею з великої літери — мій дідусь. Він тривалий час працював головою суду, був поважною людиною у суспільстві, історії про його мудрі рішення та гарне почуття гумору ходять й дотепер.

На той час у зв’язку з подіями, що відбуваються у моєму рідному місті, я проживала в Краматорську та обіймала посаду представника Уповноваженого ВРУ з прав людини у Донецькій області.

Зібравши необхідні документи, я чекала 1 травня 2017 року, день, коли мені виповнилося 30 років і я мала змогу взяти участь у доборі.

Після подачі пакету документів повільно тягнулися виснажливі дні очікування.

Наприкінці літа з’явились новини про допуск кандидатів на посаду судді до участі у доборі та складення відбіркового іспиту.

Звикнувши контролювати все особисто, я вирушила до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі — ВККСУ; Комісія) на засідання, що відбулось 29 вересня 2017 року, за результатами якого була допущена до складення відбіркового іспиту.

Тут і почалося найцікавіше. Безмежно дякую долі за знайомство з тими кандидатами, які вже стали для мене добрими друзями. Разом ми готувались до тестування, підтримували один одного, сміялися, сперечалися та чекали дня “Х”.

Треба сказати що восени 2017-го був нелегкий етап мого життя, я з маленьким сином переїхала до Києва, опановувала новий напрям роботи у Секретаріаті Уповноваженого та старанно готувалася до іспиту. Нас, кандидатів, дуже зблизила закрита група у Фейсбуці “Стати суддею”, за що окрема подяка Наталці Алексашиній, яка створила та очолила цю групу. Взагалі за таких виснажливих подій добре допомагає оптимізм та легке й веселе спілкування.

І ось день “Х” настав. На іспит я виїхала дуже рано, по темряві, зі стійким відчуттям того, що сьогодні в мене все вийде. Не знаю, чи буває у вас таке, коли ви на сто відсотків впевнені, що сьогодні переможний день. У моєму житті таке почуття виникало всього двічі: вперше, коли я їхала на змагання з кінного спорту, де посіла перше місце, та вдруге — тим холодним темним ранком 31 жовтня 2017 року.

Після тестування ми з кандидатами нарешті зустрілися та познайомились у реальному житті. Радіючи гарним результатам одних, ми щиро засмучувались з приводу поганих результатів інших. Я впевнена, що із нашої групи усі є гідними зайняти посади суддів, проте комусь трохи не вистачило удачі в той день.

За результатами тестування я зайняла щасливе 462 місце у рейтинговому списку. Далі було тестування морально-психологічних якостей, після якого ми проходили співбесіди з психологом.

Наступним тривалим етапом було проведення спецперевірки, за результатами якої я отримала запрошення, що свідчило про те, що у Комісії є до мене питання. Хвилюючись, я поїхала ознайомлюватися зі своїм кандидатським досьє для з’ясування причини запрошення. Було б вкрай неприємно подолати такий нелегкий та тернистий шлях і не пройти спецперевірки. Надавши пояснення, я була допущена до навчання у Національній школі суддів України (далі — НШСУ; Школа).

У моїй “шкільній” групі я наймолодша, але напевно за активну життєву позицію була обрана старостою. Кажуть, що наша група вважається однією з найсильніших за рівнем знань.

Станом на листопад 2018-го ми проходимо стажування в судах, опановуючи на практиці знання з цивільного судочинства, які були отримані під час другого блоку навчання, та отримуємо необхідний досвід з написання судових рішень і ведення судових засідань. Усього нас чекає шість блоків навчання, а спеціальна підготовка закінчиться 24 травня 2019 року.

До речі, рішенням Комісії строк навчання в Школі було скорочено з 12 місяців до 9, а передувало цьому наше відкрите звернення. Взимку 2017-2018 ми разом з іншими кандидатами підготували лист до ВККСУ та НШСУ й поштою передавали його з області в область, збираючи підписи кандидатів за скорочення строків навчання. Загальна мета нас вкотре об’єднала та споріднила. Комісія нас почула й пішла назустріч. Влітку ми направили ще один відкритий лист з проханням надати можливість кандидатам обрати спеціалізацію під час написання практичної роботи на кваліфікаційному іспиті. І знову наші пропозиції були підтримані. Скажу відверто, отримання зворотного зв’язку від ВККСУ для нас є важливим та заслуговує на велику повагу.

Отже, це тільки частина шляху до мрії, попереду ще багато важливих та складних етапів, проте на цьому свою розповідь про досвід участі у четвертому доборі закінчу словами Т.Г. Шевченка: “Борітеся — поборете! Вам Бог помагає”.