Усі українські проблеми починаються з найвищих органів державної влади

13:15, 10 июня 2019
Перша реформа, яку необхідно було провести в Україні,  це реформа органів державної влади, у першу чергу — українського парламенту.
Усі українські проблеми починаються з найвищих органів державної влади

Василь Юрченко,
суддя Вищого адміністративного суду України у відставці

«Коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом?»
(Т. Шевченко «Юродивий»)

                                                                                             1

Спостерігаючи за ситуацією в Україні, не перестаю дивуватись безглуздості суспільних процесів, реформ, перетворень, які у нас відбуваються. За 27 років української незалежності маємо свої гімн, герб, прапор, свободу, демократію, європейський вибір, немає лише достатку, можливості нормально працювати та мати достойну зарплату, пенсію, а останні роки і спокою, бо війна прийшла на нашу землю. Змінюються парламенти, президенти, уряди,  реформа йде за реформою, а покращень немає. І ніхто не хоче, чи не може, помічати елементарних та очевидних речей: усі українські проблеми починаються з найвищих органів державної влади. Державна влада України — трагедія українського народу.  І перша реформа, яку необхідно було провести в Україні, це реформа органів державної влади, у першу чергу — українського парламенту. Ми проводимо тотальну декомунізацію, зносимо пам’ятники радянської епохи, перейменовуємо міста, села, вулиці, а головний монумент комуно-ленінського державницького шахрайства, Верховна Рада, у якій кожна кухарка може керувати (і керує!) державою, залишається непохитним. І не просто залишається, а визначає сутність українського державотворення. До речі, кількісний склад народних депутатів у 450 осіб був встановлений ще Конституцією УРСР 1978 року. У нас є кілька поширених взаємозамінних професій без жодних освітньо-кваліфікаційних вимог: не потрібно ні освіти, ні будь-якої фахової підготовки — підсобний робітник, двірник, політик та народний депутат — кожен підсобний робітник чи двірник може у будь-який час стати політиком, записавшись в члени тої чи іншої партії, і, якщо повезе, народним депутатом України, оскільки Конституція України не вимагає від кандидатів у народні депутати України наявності хоч би середньої освіти.

Законотворча діяльність є основною у роботі будь-якого парламенту. У свою чергу законотворча, законодавча діяльність парламенту є найважливішою діяльністю у державі, від якої залежить усе: економіка, охорона здоров’я, наука і освіта, судочинство і врешті-решт благополуччя народу. Які закони, таке і життя: добрі, грамотні закони – добре, забезпечене і благополучне життя народу, погані, недосконалі, неграмотні закони — погано все і скрізь. Про якість українського законодавства доброго слова ніхто не скаже: недосконале, суперечливе, змінюється як шкарпетки.  Не можу збагнути, чому в Україні ніхто, у першу чергу вчені, журналісти, політологи тощо не усвідомлюють і, відповідно, мовчать про те, що законодавча, законотворча діяльність є, і повинна бути, науковою! діяльністю найвищого рівня. І займатись такою діяльністю повинні науковці також найвищого рівня, не нижче докторів наук. Успіх кожної справи залежить винятково від професіоналізму виконавців, при цьому кожен професіонал повинен займатись тією роботою, у якій він і є професіоналом: лікар має лікувати, футболіст має забивати голи і так далі. Якщо, скажімо, доручити стоматологу зробити переклад з китайської мови, яку він ніколи не вчив, то ні мільйонні гонорари, ні дуло автомата питання не вирішать – перекладу не буде.

Отже, перше: в Конституції України життєво необхідно записати, що законотворча, законодавча діяльність є науковою діяльністю найвищого рівня, а тому народним депутатом може бути лише особа, громадянин України, що має науковий ступінь не нижче доктора наук. Наведені положення Конституції України щодо наукових кваліфікаційно-освітніх вимог до народних депутатів України радикально змінять якісний склад українського парламенту у сторону його покращення і саме вони можуть дати реальну можливість змінити щось у нашій країні для росту економіки та благополуччя народу. Ще раз наголошую, що без рішучого запровадження кваліфікаційних вимог, і чим вони вищі, тим краще, до українських законотворців, нічого доброго для України та українців не буде, хоч які вибори не проводь — за відкритими чи закритими списками, пропорційні чи мажоритарні. «Кухаркам» в українському парламенті не місце.                                                                 

                                                                                          2

Запровадження щодо українських законотворців високого освітньо-наукового  кваліфікаційного цензу без усякого сумніву стало би величезним проривом у розвитку українського державотворення. Але не вирішальним. Справа у тому, що час вчених – енциклопедистів, які би знали все, давно минув, а тому, якщо в парламенті буде, наприклад, сто докторів наук криміналістів і жодного знавця цивільного права, великої користі від такого однобокого парламенту не буде. Необхідно забезпечити професійну спеціалізацію законотворців: в парламенті повинні бути представники усіх наук, необхідних для ефективної його роботи. Скажімо, Верховний Суд працює у складі чотирьох касаційних судів: цивільний, господарський, адміністративний та кримінальний. При цьому кожен з цих судів поділяється ще на кілька спеціалізованих палат. Для прикладу, в адміністративному касаційному суді це палати: податкова, захисту соціальних прав, по виборчих спорах та референдуму. У кожній з палат має місце ще й спеціалізація суддів за більш вузькими галузями права.  Тобто без спеціалізації знань не обійтися ніде, у тому числі і в парламенті.

Яку ж спеціалізацію запровадити в українському парламенті?  Пропонується винятково проста схема. В Україні існує Перелік наукових спеціальностей, за якими здійснюється підготовка наукових кадрів, проводяться захисти дисертацій на здобуття наукових ступенів докторів філософії та докторів наук, присуджуються наукові ступені та присвоюються вчені звання. Загальновідомо, що основою усіх ефективних парламентів світу є юристи та економісти. Не може бути винятком і український парламент.  А тому юридичні науки повинні бути представлені в українському парламенті максимальною кількістю юридичних спеціальностей, яких у Переліку нараховується дванадцять. Для прикладу, доктор юридичних наук за спеціальністю «конституційне право, муніципальне право», доктор юридичних наук за спеціальністю «цивільне право і цивільний процес» і далі «господарське право, господарсько-процесуальне право», «трудове право і право соціального забезпечення» тощо. Аналогічно максимально повинні бути представлені у парламенті економісти усіма одинадцятьма спеціальностями: «економіка та управління національним господарством», «розвиток продуктивних сил і регіональна економіка», «демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика», «гроші, фінанси і кредит» тощо. Мав би бути доктор фізико-математичних наук за спеціальністю «системний аналіз і теорія оптимальних рішень», а також вчені з науки інформаційних технологій. Перелік не вичерпний. Ви лише вслухайтесь, як звучать парламентські спеціальності — пісня! По деяких особливо затребуваних спеціальностях мало би бути по кілька парламентарів-законотворців. Усього для ефективної роботи парламенту необхідно науковців такого рівня не більше ста, а, можливо, і менше. До речі, в Україні нараховується у різних наукових та інших установах понад тисяча! докторів економічних наук. Юристів трохи менше, але, думаю, близько трьохсот також набереться: лише у Харківській національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого  більше вісімдесяти докторів юридичних наук. Є з кого обирати. Здавалося б, все дуже просто: утворюємо 100 виборчих мажоритарних округів за відповідними науковими спеціальностями для парламентської роботи, організовуємо вибори і отримуємо висококваліфікований, ефективно працюючий парламент. Це було б достатньо, якби парламент був, скажімо, німецький. Український народний депутат перемогу на виборах сприймає не як допуск до важливої і відповідальної роботи, а винятково як виборену нагороду, статус абсолютної недоторканості, повної незалежності, у тому числі і від трудової дисципліни. Немає жодних гарантій, що високопрофесійні українці не захочуть скористатися звабливою парламентською можливістю не працювати, особливо за умови, що їм за відверте неробство на парламентській лаві нічого не буде. А тому вибори недоторканих та незалежних законотворців в українських умовах далеко не найкращий спосіб формування законотворчого складу парламенту.

                                                                                          3

Механізм забезпечення якісної та ефективної роботи у будь-якій сфері людської діяльності складається з трьох нерозривних частин: високий професіоналізм, матеріальне та моральне заохочення і невідворотна відповідальність за невиконання чи неналежне виконання дорученої роботи. У цивілізованих суспільствах ніхто ще не придумав нічого кращого для забезпечення належного виконання умов трудового договору, ніж укладення контракту. Лише контракт, у якому чітко зазначені кількісні та якісні показники законотворчої роботи кожного законотворця та встановлені конкретні терміни її виконання, може забезпечити в українському парламенті якісну, високопрофесійну, організовану та дисципліновану роботу. І невідворотна відповідальність за невиконання чи неналежне виконання посадових зобов’язань за кількістю, якістю підготовлених законопроектів та встановленими строками. Нічого надзвичайного, все як у переважної більшості працюючих українців.

Постає питання, яким же чином може бути реалізована така концепція організації роботи українських законотворців. Знову ж таки, все дуже просто. Кожен парламент виконує дві основні функції: представницьку та законотворчу. Однопалатний парламент має  з поєднанням цих функцій в одних руках величезні проблеми: з одного боку необхідно ухвалювати економічно обґрунтовані і тому часто непопулярні закони, з іншого є така ж необхідна потреба подобатись виборцям, особливо перед черговими виборами, через що популізм у багатьох законах часто бере гору над законами економіки і просто здоровим глуздом.

Представницьку і законотворчу функції у парламенті необхідно розвести, утворивши двопалатний парламент: Палата законотворців має займатись законопроектами, а Рада старійшин буде реалізовувати представницьку функцію. Відповідно Рада старійшин у кількості 25 народних моральних авторитетів обирається народом таємним і прямим голосуванням у 25-ти виборчих округах, а Палата законотворців формується шляхом призначення на посади на конкурсних засадах обраною Радою старійшин з наступним укладенням з кожним законотворцем індивідуального контракту строком на один рік з можливістю його продовження. У Палаті законотворців немає трибуни для публічних виступів, оскільки публічних виступів, як таких, для обговорення законопроектів немає, все шляхом електронної пошти, електронного листування чи круглих столів. Вся законопроектна робота проводиться не в комітетах, комітетів також немає, а на відповідних кафедрах, оскільки законотворча робота є науковою діяльністю, то кафедри в українському парламенті будуть дуже доречні. Ніхто не бігає по залу, не блокує трибуну, не голосує за «того парня».

Парламент — найкваліфікованіша та найавторитетніша наукова установа держави. За рівнем інтелекту ми переплюнемо усі парламенти світу, що має стати вирішальним чинником для нашого успішного майбутнього. Нарешті нас перестануть зверхньо повчати елементарним речам, у нас зникне потреба кожного разу кланятись про консультацію перед Венеціанською комісією та подібними їй європейськими чи іншими установами. Такий парламент без усяких сумнівів на перше місце поставить розвиток української науки, що життєво необхідно для успішного розвитку кожної держави. Я не ідеалізую українських науковців, але в народі давно відома одна, перевірена багаторічною практикою, істина про те, що краще з розумним загубити, ніж з дурним знайти. Не сумніваюсь, що в Україні поки що є справжні науковці. Їх не дуже видно, оскільки вони, як правило, не бігають по різних телешоу, не бажають дискутувати з так званими експертами, багато з яких мають досить примарне уявлення щодо предмету дискусії, в якій беруть участь, оскільки дискутують вони на усі, без винятків, теми, які їм пропонують.  До речі, є досить простий спосіб визначення, хто є хто в українській науці: проведіть рейтингове голосування серед студентів старших курсів та випускників наших вузів і ви отримаєте на вісімдесят відсотків вірогідності, а то й вище, точний список кращих українських науковців.

Крім усього, встановлюється проста і зрозуміла система підготовки українських законотворців: той, что бажає стати членом українського парламенту, обирає парламентську спеціальність, вступає на навчання до відповідного ЗВО, потім в аспірантуру, займаючись науковою роботою, захищає кандидатську (доктора філософії) та докторську дисертації, отримує науковий ступінь доктора наук, і вперед, на конкурс до Верховної Ради. На весь цей шлях потрібно буде затратити років п’ятнадцять, не менше. Але результат того вартий.

                                                                                         4

Найголовніша проблема двопалатного українського парламенту не в науковцях, їх знайти можна. Головне питання полягає у тому, де взяти 25 українських моральних авторитетів, які би могли увійти до складу Ради старійшин, верхньої палати парламенту. Ще п’ять років тому можна було легко назвати, принаймні тих, кого знали всі, і кого насправді можна було впевнено віднести до когорти моральних авторитетів українського народу: Л. Гузар, Л. Лук’яненко, І. Драч, Б. Олійник, М. Попович, Є. Сверстюк, Б. Гаврилишин. Сьогодні їх вже немає. Ще залишились Л. Костенко, І. Дзюба, І. Юхновський, С. Павлюк, М. Косів, І. Калинець. Переконаний, що назвав не всіх. Це люди, яких, крім інших чеснот, вирізняли і вирізняють особливі внутрішня інтелігентність, український аристократизм. На таких приємно дивитись і не менш приємно слухати. Та що казати, глиби, великі люди. Але роки невблаганні і беруть своє. Потрібно шукати інших, молодих, але схожих на вище названих. Де вони, поки що не знаю. Навіть дивно, що так важко знайти серед сорока мільйонного народу 25 великих людей, яким можна повірити, і які, що головне, не обмануть. Щоб полегшити це завдання, думаю, що п’ятьох  членів Ради старійшин можна було би обрати серед української діаспори Канади та США,  по три та два  відповідно. Таких як Б. Футей.

Можливо, щодо двадцяти п’яти членів Ради старійшин я погарячкував: не знайдемо ми 25 таких як були Л. Гузар, Є. Сверстюк чи, слава Богу ще є, Л. Костенко. Не знайдемо. Ну тоді хоч би дев’ятьох . Троє з Канади та США і дев’ятеро  наших. Абсолютно чесних, непідкупних, які не обдурять, для котрих власне ім’я в історії України дорожче будь-яких грошей. Дев’ятеро  у нас і троє за кордоном знайдемо. Якщо ми неспроможні на дванадцятьох  справжніх українців, тоді ми дійсно приречені, без просвітку. Для того, щоб Україні реально  зрушити з місця вперед по шляху процвітання та економічного розвитку потрібно усього-на-всього дванадцять!   по справжньому чесних і порядних людей, дванадцять моральних авторитетів українського народу. І завдання перед ними стоїть просте: по чесному на конкурсних засадах на умовах контракту відібрати 100 найкращих науковців різних парламентських спеціальностей для якісної законотворчої роботи, так само чесно, знову ж таки на конкурсних засадах і на умовах контракту сформувати уряд для ефективної управлінської роботи, і слідкувати за тим, щоб усі найняті на роботу в парламент та уряд добросовісно працювали та виконували умови контракту. Не виконав, порушив – до побачення. І ніяких тобі виборів, відкритих чи закритих списків, обрати потрібно лише цих дванадцятьох, ніяких політичних партій чи блоків, жодної політичної боротьби за владу, за фінансові потоки, просто робота. Все зрозуміло навіть для першокласника.

                                                                                         5

Державна  виконавча влада повинна бути представлена в Україні прем’єр-міністром  з кабінетом міністрів: можливість одночасного функціонування президента та Кабміну виключається, оскільки у цій українській спарці хтось один завжди виїжджає за рахунок другого. У результаті Іван киває на Петра, Петро на Івана, а коні стоять на місці. Посада президента скасовується. Прем’єр-міністр  призначається на посаду за результатами конкурсу на умовах контракту. Кандидат на посаду прем’єр-міністра  після оголошення конкурсу подає до Ради старійшин, яка проводить конкурс, програму діяльності на один-два роки, свого роду бізнес-план, у якому виписані усі необхідні заходи, роботи, які підлягають виконанню, розписані поетапно, зазначається, яким чином це виконання буде проведене, строки виконання, вартість заходів, робіт та джерела їх фінансування. При позитивній оцінці виконання такої програми кандидату може бути запропоновано розробити програму на більш тривалі строки. Кандидат в прем’єри подає орієнтовний склад команди, з якою він має намір працювати. При цьому члени команд кандидатів можуть входити до складів команд кількох кандидатів. Захист програм кандидатів проводиться публічно з можливістю запитань від зацікавлених осіб або просто бажаючих. З переможцем конкурсу підписується річний контракт з можливістю його продовження за згодою сторін. При цьому також затверджується програма діяльності прем’єр-міністра.  Міністри кабінету міністрів приймаються на посади також на конкурсних засадах та на умовах контракту із відповідним затвердженням програми діяльності аналогічно до процедури, встановленої для прем’єра.

У результаті замість силенної кількості таких собі державних небожителів, замкнутих у собі настільки, що ніхто не знає, чим вони займаються і куди діваються державні, а значить, народні гроші, безвідповідальних і безконтрольних, отримаємо висококваліфікованих роботяг, повсякденна діяльність, кожен крок яких розписаний на роки вперед і повністю контролюється як Радою старійшин, так і усім суспільством.

Сьогодні в Україні доходить просто до смішного. Фактично програма діяльності прем’єр-міністра В. Гройсмана при призначенні його на посаду була сформульована лише в одному реченні: «Я вам покажу, як потрібно керувати державою!» Я не кажу, що В. Гройсман поганий прем’єр-міністр. Ні, я лише стверджую, що коли б В. Гройсман став прем’єр-міністром в результаті перемоги на конкурсі і працював за затвердженою програмою діяльності, розписаною по датах протягом терміну затвердженої програми, і на умовах контракту, то він працював би як мінімум у два рази краще. А за умови відсутності посади президента — і втричі.     

Йдеться про елементарно зрозумілі навіть на побутовому рівні речі. У повсякденному житті ми прекрасно усвідомлюємо, що зуби лікує стоматолог, і чим кваліфікованіший, тим краще. Тому при необхідності ми випитуємо друзів, співробітників, шукаємо відгуки у соцмережах, щоб знайти найкращого. Хочемо слухати найкращу музику від найкращих виконавців, одяг шити у найкращих модельєрів (якщо гроші є), шукаємо автомобілі чи побутову техніку від надійних виробників. А коли мова йде про державні справи, законотворчість, управлінську діяльність, від яких залежить благополуччя кожного з нас, з нами діється щось незрозуміле. І ми вибираємо творити закони футболістів, інших спортсменів, артистів, журналістів, бізнесменів, людей, як правило, успішних у своїх професіях, але які до законотворчої роботи ніколи жодного стосунку не мали і поняття не мають, що вони повинні робити у парламенті, а тому роблять те, що їм скажуть ті, хто їх взяв до парламенту. Дуже часто народними депутатами стають люди просто неадекватні. І ми дивуємось, чого погано живемо? За таких обставин потрібно дивуватись, що ми ще взагалі хоч якось живемо.

При цьому політики, політологи, експерти тощо, як дятли, товчуть нам кожного дня: вибори, вибори, лише вибори можуть змінити наше життя на краще. Проте, якщо дятел зі свого стукання має що їсти, то ми за 27 років української незалежності з кожних проведених виборів мали хіба що велику дулю. Українська виборча система є колосальним шахрайським механізмом, який забезпечує завжди стовідсотково передбачуваний результат. Прізвища народних депутатів можуть бути інші, але люди, які за ними стоять через партії, блоки, виборчі округи, одні і ті ж самі. І як не обирай, за відкритими чи закритими списками, пропорційно чи мажоритарно, результат не змінюватиметься. З виборців просто насміхаються, закликаючи думати над вибором кандидатів: про що і за кого думати? Кожен кандидат, як кіт у мішку. Наперсники під час своєї шахрайської гри, щоб заохотити жертву, дають їй можливість хоч кілька разів виграти. В українських виборах без варіантів і без будь-яких шансів: виборець завжди у програші.

Можливо, Бог послав українцям В. Зеленського, щоб з його допомогою зламати нарешті цю страшну, паразитуючу, корупційну та безвідповідальну систему органів державної влади, яка не дає українцям жодного шансу не те щоб на процвітання, а навіть на просто нормальні людські умови життя, роботу з гідною зарплатою, охорону здоров’я.

Якось В. Зеленський сказав, що хотів би стати українським Джорджем Вашингтоном. Шанси є. Але великий Т. Шевченко мріяв діждатися не просто Вашингтона, але Вашингтона «з новим і праведним законом». Для В. Зеленського таким праведним законом повинна стати нова Конституція України, яка радикально змінить систему органів державної влади в Україні. На парламентські вибори В. Зеленському необхідно йти з виписаним проектом нової Конституції, для ухвалення якої набирати команду депутатів як за партійним   списком, так і по «мажоритарці», з метою здобуття конституційної більшості у парламенті для проведення такої реформи. Якщо В. Зеленському вдасться реалізувати зазначену реформу органів державної влади в Україні, то його ім’я назавжди ввійде в історію не лише українського, але і світового державотворення. Якщо цього не станеться, то, швидше за все, головне досягнення В. Зеленського на посаді Президента України у кращому випадку можна буде сформулювати відомим вже нам висловом про те, що «ці руки нічого не крали».

І ще. Противники В. Зеленського стверджують, що президентом України став клоун. Фактично так воно і є. Але для сьогоднішньої України це нормально. Генеральний прокурор без юридичної освіти, народні депутати-законотворці без будь-якої фахової підготовки та теж без відповідної освіти, міністри, які з’ясовують коло питань, проблем, якими мають займатись, лише після призначення на посаду. Усі вони також є свого роду «клоунами» на державних посадах, які займають. Цей перелік далеко не вичерпний. Головне завдання президента В. Зеленського — вибудувати таку систему органів державної влади, яка б виключала можливість потрапляння на посади людей непрофесійних, «кухарок» і «клоунів», а сам В. Зеленський став би останнім «клоуном» в українській владі.

 

Ідеологія насправді є одним із знарядь утворення стада (отари). Я ніколи не віддам життя за свої переконання, оскільки я можу помилятися. На жаль, так влаштований світ: тупоголові твердо впевнені у собі, а розумні повні сумнівів. БЕРТРАН РАССЕЛ Англійський філософ, математик (1872-1970 р)

Список МВФ на 2017-2018 роки за рівнем ВВП на душу населення  Україна перебуває на 131 місці серед 186 держав з показником 2194 доларів США. Для порівняння, середній світовий показник ВВП становить 10038 доларів на душу населення. Росія має 10608 доларів США, а попереду нас, знову ж таки для прикладу, Нігерія, Судан, Папуа-Нова Гвінея, той самий Гондурас, Вануату, Кабо-Верде. Білорусь далеко попереду — 5143 долари на душу населення. З європейських країн позаду нас лише Молдова — 1901 доларів США. У КНДР, яка офіційну статистику не оприлюднює, за неофіційними підрахунками близько 1000 доларів США. Про справді розвинуті та цивілізовані країни і говорити вкрай заздрісно і просто фантастично. Як говорив один з літературних герої А.П. Чехова «Этого не может быть, потому что этого не может быть никогда!».  Люксембург — 103199 доларів США, Швейцарія — 79242 доларів США, Норвегія — 70392 доларів США. Закриває 25 найбагатших Італія — 30507 доларів США на душу населення.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
КСУ: рішення про продовження строку тримання під вартою можна оскаржити в апеляції
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Николай Мазур
    Николай Мазур
    судья Кассационного уголовного суда Верховного Суда
  • Александр Сарбей
    Александр Сарбей
    судья Хмельницкого горрайсуда Хмельницкой области
  • Алексей Резников
    Алексей Резников
    заместитель председателя Киевской городской государственной администрации