Практичні недоліки спрощеного механізму встановлення факту народження або смерті на тимчасово окупованій території

24 лютого 2016 року набув чинності закон України "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України".

Згідно з Пояснювальною запискою цей закон було розроблено Міністерством юстиції для того, щоб забезпечити реалізацію прав громадян, які проживають на тимчасово окупованій території України, щодо отримання свідоцтв про народження, про смерть у зв’язку з відсутністю належних медичних документів, передбачених законодавством України.

До цього часу існувала лише загальна процедура встановлення факту смерті чи народження в судовому порядку. Але заявники з тимчасово окупованих територій вважали її занадто обтяжливою та тривалою, а тому почали масово звертатися до Міністерства юстиції України з проханнями спростити її.

Як не дивно, але громадяни "достукалися" до Міністерства, яке розробило відповідний проект Закону восени 2015 року, який після незначних доопрацювань було прийнято парламентом.

Які ж саме новели запропоновано цим законом. Перш за все, надано право подавати заяви про встановлення факту народження особи та встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території до будь-якого суду на території України незалежно від місця проживання заявника.

По-друге, справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду. А копія судового рішення видається особам, які брали участь у справі, негайно після проголошення такого рішення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення.

За два місяці з моменту набрання чинності цього закону до Єдиного державного реєстру судових рішень було вже внесено більше 3000 рішень, прийнятих на підставі визначеної ним процедури. Звісно, що далеко не всі рішення задовольняють вимоги заявників, але все ж таки позитивних – більшість від загальної кількості.

Здавалося б, що все добре: міністерство реагує на потреби суспільства та намагається спростити життя людей. Але, як це буває доволі часто, розробники Закону не врахували можливі негативні наслідки його дії і, спростивши життя десяти тисяч громадян, створили потенційні проблеми для тисяч інших.   

Проаналізуємо практичні наслідки прийняття цього закону на прикладі двох судових рішень.

22 березня 2016 року Волноваський районний суд Донецької області прийняв рішення у справі №221/1175/16-ц, яким задовольнив заяву сина про встановлення факту смерті його матері 02 січня 2016 року в місті Донецьку.

В обґрунтування заяви було надано Лікарське свідоцтво №94/3 від 04.01.2016 року, яке видано лікарем центром первинної медико-санітарної допомоги міста Донецька, Донецької області, амбулаторія №3. Крім того, за клопотання заявника були залучені в якості свідків дві особи, які зазначили, що знають заявника та його матір протягом п'яти років та підтвердили факт її смерті.

В своєму рішенні суд зазначив, що "з приведених доказів випливає, що в суду немає основ сумніватися в правдивості показань свідків, оскільки вони підтвердили пояснення заявника, крім того з наданих заявником документів встановлено, що його мати дійсно померла".

25 лютого 2016 року Новоайдарський районний суд Луганської області прийняв рішення у справі №419/534/16-ц, яким задовольнив заяву про встановлення факту народження громадянкою України доньки у місті Луганськ, Луганської області, дата народження 25.12.2015 року.

Варто зазначити, що особа, яка подала заяву, у судове засідання не з`явилась, надавши до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про те, що заявлені вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню. Як зазначено в рішенні "висновки суду підтверджуються письмовими доказами, дослідженими у судовому засіданні". Які саме письмові докази було надано в рішенні не зазначено.

Отже, в цих двох випадках факт народження та факт смерті було встановлено на підставі довідок, виданих невідомо ким та невідомо де на території, яку Україна на цей час не контролює, а також на підставі простих нічим не підкріплених тверджень "свідків".

В контексті таких рішень варто згадати положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року, якими встановлено, що будь-яке рішення видане органом чи посадовою особою на тимчасово не підконтрольній Україні території є недійсним і не створює правових наслідків.

Таким чином, відреагувавши на запит суспільства, Міністерство юстиції України запропонувало спрощений механізм отримання свідоцтв про смерть та народження на тимчасово окупованих територіях, який, крім іншого, також може широко використовуватись зі злочинними намірами.

Згідно з цим законом родичі "померлого на тимчасово окупованій території", залучивши двох-трьох свідків, можуть отримати рішення суду про встановлення факту смерті особи, зареєструвати його та отримати відповідне свідоцтво. На підставі цього свідоцтва відкривається спадкова справа і в результаті "померлий" втрачає своє майно на всій території України і навіть не здогадується про це. А коли ця інформація відкриється, особа витратить не один рік на намагання відновити свої права.

Потрапити в категорію осіб "померлих на тимчасово окупованій території" теоретично може будь-хто, оскільки проживати в Донецьку чи Луганську можна і на підставі договору оренди квартири, а зареєстрованим при цьому бути в Києві чи Запоріжжі. І якщо згадати вищезазначене рішення Волноваського районного суду, то чому у суду повинні виникнути "сумніви в правдивості показань свідків та наданих договорів оренди квартири"?

Інша категорія злочинців, яка може скористатися цим законом, це викрадачі дітей. Міністерство юстиції зробило їм подарунок у вигляді спрощеної процедури отримання документів на дитину та вивезення її за кордон.

За один день, без тесту ДНК, на підставі довідки "пологового відділення Центральної міської клінічної лікарні №168 міста Донецьк" (якої ніколи не існувало, але як про це дізнається суддя Крюківського районного суду міста Кременчука) та на підставі показань двох свідків можна отримати рішення суду про встановлення факту народження дитини та отримати свідоцтво про народження. І "законна" мати спокійно виїжджає за кордон з дитиною без жодних проблем. 

А самим незрозумілим в цій ситуації є те, що Заступника міністра юстиції України з питань євроінтеграції, Сергія Пєтухова, який був відповідальним за прийняття цього Закону, попереджали про існування такої загрози і він в повній мірі усвідомлював її, але не вжив жодних заходів для виправлення ситуації.

На прес-конференції, яка відбулася ще 8 листопада 2015 року, він заявив: "Стосовно свідоцтва про народження, то ми маємо пам’ятати про небезпеку торгівлі людьми і такого прихованого усиновлення і легалізації дітей людьми, які не є біологічними батьками. Стосовно свідоцтва про смерть, то це ще більш проблемніше питання, тому що, фактично, для чого воно потрібно – для отримання спадщини і можливі маніпуляції для отримання майнової вигоди". Отже, на думку Заступника міністра достатньо пам'ятати про небезпеку торгівлі людьми та маніпуляцій зі спадщиною і жодних проблем не виникне. Дивна позиція…

Таким чином, спрощена процедура встановлення фактів смерті та народження на тимчасово окупованих територіях звичайно потрібна. Але, правовий механізм, закріплений в прийнятому 24 лютого 2016 року законі, потребує негайного доопрацювання з метою недопущення використання його положень зі злочинними намірами.

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.