Верховний Суд визначив черговість задоволення вимог стягувача

Велика Палата Верховного Суду у справі  №904/7326/17 винесла постанову від 05 грудня 2018 року, у якій зауважила на тому, що черговість задоволення вимог стягувачів, що закріплена у ст. 46 Закону №1404-VIII «Про виконавче провадження», визначає порядок дій виконавця, у зведеному провадженні якого знаходиться кілька виконавчих документів щодо одного боржника. У такому разі зведене провадження фактично має на меті уникнення зловживань з боку виконавця, який без визначення такої черговості міг би на власний розсуд направляти отримані кошти певним кредиторам. Це створювало б ризик вчинення виконавцем корупційних порушень. Водночас така черговість не може поширюватися на всю систему примусового виконання рішень, оскільки Закон №1404-VIII прямо цього не передбачає. Такий висновок випливає також із положень інших чинних нормативно-правових актів:

-  виконання виконавчих документів банком шляхом списання коштів з рахунку за датою надходження (банк не виконує їх відповідно до черговості, передбаченої ст. 46 Закону №1404-VIII, а виконує відповідно до черговості їх надходження та виключно у межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом, згідно зі ст. 1072 Цивільного кодексу України, п. 10.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України №22 від 21 січня 2004 року в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин);

-   звернення стягнення на майно здійснюється відповідно до черговості накладення арешту (закони №1404-VIII, «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» №1255-IV від 18 листопада 2003 року, «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV від 01 липня 2004 року не визначають обмеження щодо можливості звернення стягнення на майно, обтяжене (арештоване) іншими виконавцями).

Окрім того, якщо виконавець чи стягувач, отримавши інформацію про наявність кількох виконавчих проваджень чи арештів одного і того ж майна, виявить, що майна боржника не вистачає на покриття всіх вимог, має бути ініційована процедура банкрутства. Поширення дії ст. 46 Закону №1404-VIII на всю систему примусового виконання означатиме, що створюється друга конкурсна черговість задоволення вимог кредиторів, аналогічна тій, яка вже запроваджена законодавством про банкрутство.

Отже, передбачені ст. 45, 46 Закону №1404-VIII правила розподілу стягнутих з боржника грошових сум та черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню в межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень щодо боржника. Крім того, у випадку платоспроможності боржника та недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів одночасна наявність зведених виконавчих проваджень на виконанні державної виконавчої служби та приватних виконавців не порушує передбаченого порядку черговості задоволення вимог стягувачів. Натомість у випадку неплатоспроможності боржника до нього можуть застосовуватися процедури, встановлені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».