Задоволення вимог кредитора: чи справедливе в Україні позасудове врегулювання

Питання завжди непростих стосунків між кредиторами та боржниками хвилює людство ще з часів виникнення римського права. Але навіть у давнину швидко зметикували, що просто взяти і відібрати щось у боржника, який вчасно не виконав свої фінансові зобов’язання, не зовсім правильно, адже порушує баланс інтересів.

Відтоді законодавці різних країн мучаться, шукаючи золоту середину між інтересами боржника і гарантіями збереження капіталу кредиторів. Україну також не обминув цей процес.

Улюблений інститут кредитора

Обминати суди, вирішуючи боргові питання, придумали ще давні римляни. Вони вигадали і запровадили інститут Lex comissoria. Про нього розповів Владислав Кисіль, партнер української юридичної фірми.

Сутність цього інституту полягала в тому, що кредитор, маючи в якості забезпечення боргу якийсь предмет іпотеки, залишав його собі в позасудовий спосіб, якщо боржник виявився неспроможним виконати свої зобов’язання.

Але тоді перед суспільством постала проблема, що інтереси кредиторів отримали перевагу над інтересами боржників. Зрештою, імператор Костянтин змушений був взагалі заборонити застосування Lex comissoria.

Континентальне цивільне право і досі наслідує цю заборону римського імператора. Тим більше, що в європейських розвинутих країнах існує ефективна судова система, завдяки якій кредитор може безпроблемно забезпечити свої права.

Інша річ — наша країна. За словами Владислава Кисіля, наприкінці 90-х років минулого століття міжнародні фінансові організації, які працювали в Україні, такі як Світовий Банк і Міжнародна фінансова корпорація, наполегливо почали рекомендувати запровадження інституту Lex comissoria. Основний аргумент: якщо країна хоче якнайширшого залучення іноземних інвестицій та кредитів для успішного створення здорової ринкової економіки, то треба, щоб іноземний капітал почувався тут зручно і безпечно.

Таким чином, ідея переважного становища кредитора почала заходити в українське право. Зокрема, на початку 2000-х з’явилося відповідне законодавче забезпечення — Закони України «Про іпотеку» та «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», які містять норми позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки та застави.

Три складові принципи Lex comissoria

Наголошуючи на доцільності запровадження в українське право можливості позасудового врегулювання боргових питань, міжнародні експерти водночас зауважували, що обов’язково слід врахувати наступні стримуючі принципи:

1. Кредитор має забирати предмет застави чи іпотеки за справедливою ціною.
2. Якщо після продажу предмету застави чи іпотеки і повного задоволення вимог кредитора залишилися кошти, вони обов’язково повертаються боржнику.
3. Якщо кредитор скористався можливістю позасудового врегулювання і забрав собі предмет застави чи іпотеки, будь-які наступні вимоги щодо виконання боргового зобов’язання припиняються, навіть коли це зобов’язання повністю не задоволене.

Зазначені принципи повністю враховані в українському законодавстві, зокрема у розділі V «Задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки» Закону України «Про іпотеку».

Проте життя показало, вважає Владислав Кисіль, що вказані принципи не дуже припали до душі професійним кредиторам. Шаленого потоку інвестицій не сталося.

Дай палець — відгризуть і руку

Найбільші суперечки (і про це свідчить судова практика) точилися навколо принципу про зупинення виконання вимог кредитора, якщо той скористався позасудовим врегулюванням. Навіть новий Верховний Суд встиг ухвалити у цьому питанні кілька суперечливих рішень.

Крапку поставило прийняття в 2018 році Верховною Радою на догоду банкірам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування». Обіцяного зростання кредитування економіки так само не відбулося, проте ч. 4 ст. 36 Закону «Про іпотеку» виклали таким чином, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов’язання боржником-юридичною особою або фізичною особою-підприємцем є дійсними.

Крім того, якщо вимоги іпотекодержателя забезпечені кількома предметами іпотеки (у тому числі за кількома договорами іпотеки), а позасудове звернення стягнення здійснюється за рахунок тільки одного предмету іпотеки, іпотекодержатель має право претендувати й на інші предмети іпотеки, допоки його вимоги не будуть задоволені до кінця.

Останній бастіон

У незахищених верств населення залишився тільки один засіб захисту від апетитів кредиторів — Закон України №1304-VII від 3 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Кредитори, в свою чергу, намагалися обійти і цю заборону. Втім, за твердженням партнера адвокатського об’єднання Анастасії Лойфер, Верховний Суд у минулому році вже приймав постанову, де чітко вказано: якщо майно боржника перебуває під забороною на стягнення, навіть наявність іпотечного застереження в іпотечному договорі, яке часто застосовується кредиторами як попередня згода боржника на примусове звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, все одно не дає права на таке стягнення.

Кредитори продовжують тиснути, пояснюючи свою позицію тим, що сторони досягли згоди на позасудове звернення стягнення ще в момент підписання іпотечного договору, і тому, напевне, нас ще очікує остаточне рішення з цього приводу Великої Палати Верховного Суду.