Дисциплінарна відповідальність прокурора: чи може КДКП використовувати не розглянуті судом матеріали з кримінального провадження

18 червня в Єдиному реєстрі судових рішень опубліковано окрему думку судді Великої Палати Верховного Суду Олександри Яновської у справі, яка стосувалася питання використання матеріалів НС(Р)Д з кримінального провадження, яке ще не проходило стадію судового розгляду, при вирішенні питання щодо дисциплінарної відповідальності прокурора.

Того ж дня Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 3 грудня 2018 року — без змін.

В ухваленій постанові ВП ВС зазначила, що вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів (КДКП) під час дисциплінарного провадження мала право використовувати матеріали негласних слідчих (розшукових) дій як докази у дисциплінарному провадженні.

«Вважаю, що підхід щодо правомірності використання Комісією матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій як доказу у дисциплінарному провадженні щодо прокурора не видається правильним», — вказує в окремій думці суддя Олександра Яновська.

Обґрунтовує вона таку позицію наступним чином.

Так, фактичні обставини, що складають подію дисциплінарного проступку працівника прокуратури, збігаються із фактичними даними, які підлягають доказуванню в межах кримінального провадження щодо нього. Однак ці обставини на час його притягнення до дисциплінарної відповідальності не оцінювалися жодним судом на предмет належності, допустимості і достовірності, а в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні — з погляду достатності та взаємозв’язку для встановлення його винуватості.

Окрім того, КПК визначено, що відомості про факт проведення негласних слідчих (розшукових) дій не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 246 КПК). Виготовлення копій протоколів проведення негласних слідчих (розшукових) дій та додатків до них не допускається (ст. 254 КПК), а використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій в іншому кримінальному провадженні можливе лише на підставі ухвали слідчого судді (ст. 257 КПК).

Наведені положення кримінального процесуального закону взагалі ставлять під сумнів законність витребування та отримання КДКП копій матеріалів кримінального провадження щодо працівника прокуратури.

Тож можна зробити висновок, що Комісія надала оцінку копіям процесуальних документів із матеріалів кримінальної справи в дисциплінарному провадженні (протоколам за результатами негласних слідчих (розшукових) дій та ін.) до того часу, як така оцінка була здійснена судом у передбаченому КПК порядку.

«У зв’язку із цим необхідно зважити, що кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинуватою доти, поки її вину не буде встановлено в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому дотримуються хоча б мінімальні встановлені вимоги справедливості судочинства. Це положення відтворюється в ст. 17 КПК. Ця норма закріплює одне з найважливіших положень демократичної, правової держави, що знайшло своє відображення у ст. 62 Конституції України, у п. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини, п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, п. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські i політичні права, принципі 36 Зводу принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув’язненню будь-яким чином, ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України, — презумпцію невинуватості», — зазначає суддя.

«Право вважатися невинуватим є нормою звичаєвого міжнародного права: воно діє в будь-який час і за будь-яких обставин. Це право є основною складовою права на справедливе судочинство у кримінальних справах та верховенства права. Встановлення безпосередньо в Конституції України формули презумпції невинуватості як об’єктивного правового положення має найважливіше значення для захисту прав і законних інтересів осіб, що залучаються до орбіти кримінального судочинства.

…ЄСПЛ застерігає, що презумпція невинуватості може бути порушена не тільки суддею або судом, але також і іншими державними органами влади (Дактарас проти Литви (Daktaras v. Lithuania), пункт 42; Петьо Петков проти Болгарії (Petyo Petkov v. Bulgaria), пункт 91). Пункт 2 статті 6 Конвенції забороняє заяви державних посадових осіб по незавершених розслідуваннях кримінальних справ, які передумовлюють оцінку фактів компетентним судовим органом (Ісмоїлу та інші проти Росії (Ismoilov and Others v. Russia), пункт 161; Буткевічіус проти Литви (Butkevicius v. Lithuania), пункт 53).

Презумпція невинуватості — об’єктивне правоположення. Це вимога закону, яка звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Саме тому закон вимагає, що поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою», — відмічає Олександра Яновська.

Зокрема, у справі «Хужин та інші проти Росії» ЄСПЛ зазначав, що положення ч .2  ст. 6 Конвенції (презумпція невинуватості) спрямоване на те, щоб убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий суд упередженими твердженнями, що тісно пов’язані з розглядом її справи в суді. Цей принцип забороняє формування передчасної позиції суду, яка б відображала думку про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина буде доведена відповідно до закону. Суд чітко дотримується тієї позиції, що «презумпція невинуватості буде порушена у випадку, коли твердження посадової особи стосовно обвинуваченого відображає думку про те, що вона є винуватою, тоді як її вина не була попередньо доведена відповідно до закону».

Принцип презумпції невинуватості вимагає, inter alia, щоб при виконанні своїх обов’язків судді не починали розгляд з упередженістю про те, що обвинувачений скоїв відповідне правопорушення (Барбера, Мессеги и Джабардо против Испании (Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain), пункт 77; Яносевич против Швеции (Janosevic v. Sweden), пункт 97).

Як зазначає суддя, викладене дозволяє констатувати значну небезпеку порушення принципу презумпції невинуватості по відношенню до працівника прокуратури, адже КДКП в своєму рішенні презюмувала фактичні обставини, які становлять зміст обвинувачення, в межах якого відбуватиметься судовий розгляд кримінальної справи. Таке рішення, хоча і не маючи преюдиційного значення, здатне у майбутньому створювати вплив на суд під час судового розгляду кримінального провадження, що безумовно буде порушувати його право на справедливий суд упередженими твердженнями, що тісно пов’язані з розглядом його справи в суді.

Разом з тим, зауважує суддя, обставини, які свідчать про скоєння працівником прокуратури дисциплінарного проступку, окрім матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, також підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, що дає підстави погодитись із резолютивною частиною рішення Великої Палати Верховного Суду від 18 червня 2019 року.

З повним текстом окремої думки в справі № 9901/699/18 можна ознайомитися за посиланням.