Блокування сайтів: судова практика розділилася

Нещодавно соцмережами прокатилася хвиля обурення ініціативами влади щодо регулювання діяльності ЗМІ. З цього приводу пройшли парламентські слухання на тему «Безпека діяльності журналістів в Україні: стан, проблеми і шляхи їх вирішення».

Аби привернути увагу до загроз свободі слова в Україні, Національна спілка журналістів України (НСЖУ) 04.12.2019 року вимушена була провести публічне обговорення ініціатив Міністерства культури, молоді та спорту щодо долі медіапростору (фотрепортаж із зустрічі дивиться тут).

Однією із форм впливу на свободу слова в України є блокування інтернет-ресурсів, яке досі не припиняється. На думку юристів та представників інтернет-спільноти, атаки на інтернет-ресурси руйнують господарську діяльність підприємств та ведуть до політичної цензури.

Нерозуміння у бізнес-спільноти викликає накладення арештів на «майнові права інтелектуальної власності користувачів», що, на думку юристів, є абсурдом, оскільки ніяких майнових прав у користувачів на веб-сайт не виникає.

Крім того, речовими доказами можуть бути лише матеріальні об’єкти. Сайт не має матеріального виміру, тому не може бути речовим доказом.

Нарешті, слідчі не обґрунтовують належним чином необхідність зберігання доказів. Власників сайту ніхто не заслуховує та їхньої думки не питає.

У суспільства до влади найбільше претензій через такі питання, як «супутні блокування», блокування великих ресурсів через один матеріал, відмова залучати до розгляду справ зацікавлених осіб.

Термін «collateral blocking» («супутні блокування») використовується за аналогією з «collateral damage» («супутній збиток»). Це відбувається, коли влада «килимовим методом» намагається викорінити якийсь незаконний контент. Прикладом такого блокування є Російська Федерація, яка практикує блокування «за компанію», тобто обмежує доступ до сайтів, яким ніхто не висував жодних претензій.

З яких підстав блокуються сайти в Україні

Інтернету відома численна кількість прикладів блокування сайтів. Формально для цього в українському законодавстві існує єдина підстава, передбачена статтею 39 Закону України «Про телекомунікації». Відповідно до цієї норми, оператори телекомунікацій зобов’язані:

18) на підставі рішення суду обмежувати доступ своїх абонентів до ресурсів, через які здійснюється розповсюдження дитячої порнографії.

Тобто закон обмежив обов’язок блокувати ресурси виключно єдиним випадком. Інших підстав для обмеження доступу до ресурсів в мережі Інтернет законодавство не містить.

Як виявилося на практиці, відсутність законодавчих механізмів для блокування веб-ресурів не перешкоджає це робити.

Суди уникають виносити такі рішення по суті справи, проте не засмучуються блокувати сайти на підставі ухвал про забезпечення позову.

Цікавість такого способу для сторін судового процесу полягає ще й у тому, що така судова ухвала підлягає негайному виконанню.

Суддя Деснянського районного суду м. Києва у справі №2-1346/12 тимчасово зупинив роботу веб-сайту в мережі Інтернет до моменту винесення судового рішення у цивільній справі за позовом про захист честі, гідності, ділової репутації.

Суддя Печерського районного суду м. Києва у справі №757/36221/16-ц ухвалою тимчасово зупинив роботу веб-сайту до постановлення судового рішення за позовною заявою про захист честі і гідності.

Суддя Трускавецького міського суду у справі №457/349/18 заборонив розповсюдження інформації на декількох сайтах шляхом заборони суб'єктам господарювання у сфері телекомунікацій забезпечувати доступ користувачам Internet на території України до зазначених сайтів.

Саме аналогічні події у цивільних справах, коли суди зупиняли роботу сайтів з підстав, які не пов’язані з предметом спору або коли це не впливає на права та обов’язки сторін, обурювали й учасників судових справ, і власників інтернет-сайтів, і пересічних користувачів.

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у справі № 320/1749/19 відмовився забезпечити позов шляхом блокування сайту, оскільки вважав, що ці заходи повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Крім того, згідно з ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Як блокують сайти в кримінальному провадженні

Треба визнати, що у цивільних справах зупинення роботи веб-ресурсів все ж таки не надто розповсюджено, на відміну від кримінальних.

У кримінальних справах здогадалися таке блокування здійснювати на підставі ухвал про арешт майна.

У деяких випадках такі дії є обґрунтованими, як, наприклад, у справі №757/59245/19-к, коли слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва визнала, що деякі веб-сайти здійснюють свою діяльність як інтернет-магазини та форуми, за допомогою яких здійснюється реклама та незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин, тобто є знаряддям вчинення злочину.

У справі №766/11086/18 слідчий суддя Херсонського міського суду Херсонської області повернув клопотання про накладення арешту на веб-ресурс слідчому, зазначивши, що слідчим не вказано та не долучено до клопотання належні документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.

Печерський районний суд міста Києва у справі №757/39543/19-к та Ленінський районний суд м. Миколаєва у справі №489/2781/19 наклали арешт на майнові права інтелектуальної власності, які виникають у користувачів мережі Інтернет при використанні веб-ресурсів, шляхом зобов`язання інтернет-провайдерів закрити до них доступ.

20.03.2018 року слідчий суддя Голосіївського районного суду м. Києва у справі №752/4117/17 наклав арешт на майнові права інтелектуальної власності, які виникають у користувачів мережі Інтернет при використанні веб-ресурсу з ідентичною IP-адресою, шляхом зобов'язання інтернет-провайдерів, що здійснюють діяльність на території України, які відповідно до частини 2 статті 42 Закону України «Про телекомунікації» включені до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій й перелік яких міститься на офіційному веб-сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, закрити до них доступ.

Аналогічна ухвала винесена Печерським районним судом м. Києва у справі №757/33556/18-к.

23 липня 2018 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва у справі №757/35677/18-к вчинив інакше, а саме: наклав арешт на майнові права інтелектуальної власності — доменне ім'я веб-ресурсу шляхом зобов'язання надіслати відповідну команду до «Реєстру доменної зони» та унеможливити використання в будь-який спосіб негайно і до дати фактичного видалення домену з відповідного Реєстру згідно з «Регламентом публічного домену».

Таким само шляхом пішов Вінницький міський суд у справі №127/952/19.

Проте така винахідливість правоохоронних органів та цивільних позивачів не завжди вітається Апеляційними судами.

10 грудня 2018 року Київський апеляційний суд ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року скасував, а в задоволенні клопотання про накладення арешту на майнові права інтелектуальної власності шляхом зобов'язання інтернет-провайдерів закрити доступ до ресурсів відмовив. Суд зазначив, що накладення арешту із забороною доступу до веб-ресурсу не передбачено нормами ст. 170 КПК України.

Апеляційний суд Миколаївської області у справі №487/3953/17 зазначив, що накладення арешту шляхом «зобов'язання закрити доступ до веб-ресурсів» є технічно некоректним і не передбачене ст. 170 КПК України, а також вирішення вказаних питань у сфері телекомунікацій та інформаційних технологій без залучення відповідних технічних спеціалістів та їхніх висновків може призвести до порушення прав громадян та юридичних осіб як в Україні, так і за її межами.

Доводи апелянта про необхідність обмеження доступу до інформації, яка міститься на певних веб-ресурсах, шляхом їх блокування, оскільки зазначені сайти використовуються в ігрових клубах, розташованих за відповідними адресами в м. Миколаєві, з посиланням на ст. 28 Закону України «Про інформацію», є недоречними, оскільки будь-яких даних про використання інформації на вказаних веб-ресурсах у способи, перелічені у ст. 28 Закону України «Про інформацію», ані клопотання слідчого, ані апеляційна скарга прокурора не містять.

Заради справедливості слід зазначити, що господарські суди не підтримують практику бездумного зупинення роботи веб-сайтів. У справі №910/12006/18 Господарський суд м. Києва відмовився зупиняти роботу веб-сайту.

Суд дійшов висновку про безпідставність заяви про забезпечення позову, оскільки заявлені позивачем заходи не пов'язані з предметом позову та жодним чином не забезпечуватимуть виконання рішення суду або ефективний захист порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся.

Ефективність повного блокування сайтів фахівці вважають сумнівною, оскільки:

• існування дзеркальних сайтів зводить всі зусилля нанівець. Тобто, якщо основний сайт був заблокований, то дзеркальний сайт все одно залишається діяти;
• суд, в більшості випадків, зобов'язує заблокувати сайт тільки певних інтернет-провайдерів, на інших такий обов'язок не поширюється;
• дуже часто сайт знаходиться за межами юрисдикції певної країни, що ускладнює процедуру блокування;
• більшість сайтів використовують доступ по https, тобто зашифрованого протоколу, який, зокрема, не дозволяє зі сторони обмежувати доступ до окремих сторінок;
• користувачі надають перевагу іншим механізмам захисту від свавілля — переїзду на інші IP-адреси, зверненню до інших юрисдикцій, використанню засобів оминання блокувань.

Юристи вважають, що варто говорити не про блокування сайту, а про припинення його діяльності, якщо сайт проводить незаконну діяльність. Також є необхідність звертатися до власника сайту щодо видалення інформації. Блокування цілком ресурсу, який містить всього декілька негативних публікацій, на думку юридичною спільноти, є незаконним.

Українці скаржаться і на те, що суди чітко не визначають спосіб виконання рішень про блокування сайтів, суб’єктів, яким в обов’язок ставиться виконання таких рішень, в судових рішеннях використовуються відсилання до реєстру операторів і провайдерів.

Позиція ЄСПЛ

ЄСПЛ досить чітко висловив свою позицію у рішеннях у справах Ahmet Yildirim v Turkey та Cengiz and Others v Turkey. Суд визнавав порушення державою у випадках блокування сайтів в рамках кримінальних проваджень через наявність на них окремих потенційно протиправних матеріалів. За порушення у першій справі, яка стосувалася блокування Google Sites, де заявник мав власну академічну сторінку, Туреччина сплатила 7500 євро компенсації за моральну шкоду.

Також Вікіпедія подала позов проти Туреччини до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) через дворічну заборону сайту в країні.

Оскільки ЄСПЛ визнав незаконною таку практику тотального блокування, то для боротьби з незаконним контентом європейці почали використовувати так званий Freezing Order, тобто судовий наказ, який зобов’язує провайдера заблокувати зміни до сайту. У випадку його застосування сайт працює як працював, проте оновити його неможливо.

Раніше ЗМІ виступили проти намірів влади криміналізувати діяльність журналістів та блогерів.

Також Нацполіція має намір впровадити в законопроект «Про електронні комунікації» норми про блокування провайдерами сайтів.