Експерти пропонують доопрацювати законопроект про внесення змін до КПК

Проектом Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо вдосконалення правового регулювання кримінального процесу)» (реєстр. № 2734 від 14.01.2020) пропонуються зміни до Кримінального процесуального кодексу України.

Основними положеннями законопроекту є наступні:

• з’являється поняття обґрунтованої підозри;
• спрощується процедура обрання запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання;
• приводиться у відповідність поняття «електронні документи», відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»;
• розширюються права потерпілого під час обрання запобіжного заходу підозрюваному, обвинуваченому;
• розширюється перелік невідкладних слідчих дій, які можливо проводити до внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань;
• уточнюється порядок оскарження рішень чи дій слідчого або прокурора під час досудового розслідування, які прийнято або вчинено у спосіб, який не передбачений КПК.

Проте Головному науково-експертному управлінню Верховної Ради України законопроект не сподобався. ГНЕУ вважає доцільним повернути законопроект на доопрацювання. Критику Головного управління викликало нижченаведене.

1. Доцільність наведення у КПК терміну «обґрунтована підозра» є сумнівною.

До того ж запропонована редакція норми не дозволяє встановити, про кого саме як «об’єктивного спостерігача» в ньому (терміні) йдеться.

2. Законопроектом розширюється перелік доказів, які КПК пропонує вважати недопустимими, шляхом включення до нього доказів, отриманих з порушенням адвокатської таємниці (п. 5 ч. 3 ст. 87 КПК в редакції проекту).

Проблема полягає у тому, що отримання слідчим доказів пізніше за адвоката може перетворитися на «порушення адвокатської таємниці».

3. Проектом передбачено повернення речових доказів власнику (законному володільцю) або передача йому на відповідальне зберігання, якщо вони використовуються як предмети або засоби праці, та/або вилучення яких може завдати істотної шкоди їх власнику (законному володільцю).

Вони повертаються, якщо це можливо, без шкоди для кримінального провадження.

Проте, відсутні критерії визначення істотності шкоди вилучення речових доказів, а також наявності чи відсутності шкоди для кримінального провадження при поверненні/переданні речових доказів на відповідальне зберігання.

Неврегульованим залишається питання про те, як має виглядати письмове обґрунтування можливості заподіяння шкоди кримінальному провадженню, якщо зазначений пристрій не буде вилучено (зокрема які відомості в обов’язковому порядку воно повинно містити) задля того, щоб воно могло вважатися належним.

4. Законопроект зумовлює суперечність між нормами, що регулюють обрання запобіжних заходів.

Пропонується ч. 4 ст. 176 КПК викласти в такій редакції: «Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування – прокурором, слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження – судом за клопотанням прокурора». Однак при цьому у проекті відсутні зміни до ч. 3 ст. 176 КПК.

Згідно з ч. 3 ст. 176 КПК слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.

Відтак суб’єктами, уповноваженими застосовувати запобіжні заходи, є виключно слідчий суддя і суд, в той час як в ч. 4 ст. 176 КПК (в редакції проекту) до зазначеного переліку додається ще й прокурор.

У зв’язку з відсутністю у проекті змін до ч. 3 ст. 176 КПК є така ж суперечність між зміною, запропонованою у проекті, та ч. 2 ст. 177, ч. 1 ст. 178, ч. 1 ст. 179 КПК (в редакції проекту).

5. Згідно з ч. 1 ст. 179 КПК (в редакції проекту) особисте зобов’язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов’язання виконувати покладені на нього прокурором, слідчим суддею, судом обов’язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу. Тобто визначено три суб’єкти, які уповноважені застосовувати запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.

Водночас, виходячи зі змісту ч. ч. 2, 3, 7 ст. 179 КПК (в редакції проекту) запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання застосовується виключно прокурором. З огляду на викладене зміст вказаних норм потребує узгодження.

Крім того, у ч. 7 ст. 179 КПК (в редакції проекту) вказано, що постанову прокурора про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді особистого зобов’язання може бути оскаржено слідчому судді у порядку, передбаченому цим Кодексом. При цьому зі змісту запропонованої редакції ст. 179 КПК незрозумілим є порядок оскарження постанови про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання, якщо запобіжний захід застосовано слідчим суддею або судом.

6. Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, які містять достатні дані про обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела таких обставин, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (ч. 1 ст. 214 КПК в редакції проекту).

Варто зауважити, що «достатні дані» є занадто оціночним поняттям, а тому необхідна його конкретизація задля унеможливлення його довільного тлумачення.

7. У разі прийняття запропонованих проектом змін виникне можливість проводити низку процесуальних дій до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань під приводом їх невідкладності.

Сьогодні ч. 3 ст. 214 КПК встановлено, що здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Законопроектом пропонується доповнити ч. 3 ст. 214 КПК реченням такого змісту: «У невідкладних випадках, пов’язаних зі збереженням речових доказів та інформації про обставини скоєння кримінального правопорушення, отриманням відомостей про особу, яка скоїла кримінальне правопорушення, огляд місця події, допит потерпілого та свідків скоєння кримінального правопорушення, затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, можуть бути проведені до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, яке здійснюється не пізніше 24 годин після початку зазначених слідчих дій, а у випадку затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, одразу після такого затримання».

 ГНЕУ натякає на доцільність повернення в КПК можливості проведення так званої «дослідчої перевірки», яка була скасована з прийняттям чинного КПК.

8. Відповідно до приписів ст. ст. 280 – 282 чинного КПК досудове розслідування може бути зупинене лише після повідомлення особі про підозру. Натомість пропонується доповнити КПК новою ст. 280-1 та передбачити, що досудове розслідування у кримінальному провадженні, у якому не встановлено особу, що вчинила злочин, може бути зупинене після проведення всіх необхідних і можливих слідчих (розшукових) дій для встановлення такої особи.

На час зупинення досудового розслідування з підстав, визначених ч. 1 ст. 280-1 КПК, забороняється проведення слідчих (розшукових) дій в цьому кримінальному провадженні (ч. ч. 1, 4 нової ст. 280-1 КПК).

ГНЕУ побоюється, що наявність можливості «зупинити» кримінальне провадження не спонукатиме органи досудового розслідування докладати зусиль для встановлення особи підозрюваного у вчиненні відповідного злочину.

Окрім цього, якщо заборона на проведення слідчих дій у зупиненому кримінальному провадженні є логічною (адже всі можливі дії уже проведені), то заборона на проведення будь-яких розшукових дій виглядає незрозумілою – адже особа підозрюваного зазвичай встановлюється не шляхом слідчих дій, а саме в результаті розшукових заходів, при цьому заходи розшуку, які були проведені і не принесли результатів у певний момент, можуть виявитись результативними після їх повторення через якийсь проміжок часу.

9. У випадку прийняття законопроекту питання щодо строку подання клопотання про продовження строку досудового розслідування лишиться неврегульованим.

10. Проектом запропонована можливість оскарження рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: рішення Генерального прокурора або особи, яка виконує його обов’язки, чи керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або обласної прокуратури про скасування постанови про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених у ст. 284 цього Кодексу; рішення чи дії слідчого або прокурора під час досудового розслідування, які прийнято або вчинено у спосіб, який не передбачений цим Кодексом.

При цьому не визначено, хто саме уповноважений оскаржувати зазначені рішення чи дії.

11. Зі змісту пропонованих змін неясно, в яких випадках, за яких умов, а також за якими критеріями буде визначатися, у якому з судів буде розглядатися конкретна скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора.

Раніше Комітет з питань правоохоронної діяльності ухвалив рішення щодо проекту постанови про звільнення директора НАБУ