Необґрунтоване відхилення доказів щодо фіктивності продажу квартири: рішення ЄСПЛ та ВП ВС

13:23, 28 февраля 2020
Велика Палата Верховного Суду переглянула справу після рішення ЄСПЛ «Якущенко проти України».
Необґрунтоване відхилення доказів щодо фіктивності продажу квартири: рішення ЄСПЛ та ВП ВС

26 лютого відбулося засідання Великої Палати Верховного Суду, на якому було розглянуто заяву про перегляд за виключними обставинами судових рішень у справі № 2-82/09 у зв’язку зі встановленням Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) рішенням у справі «Якущенко проти України» порушень Конвенції. Так, ЄСПЛ встановив порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті порушення права заявника на справедливий судовий розгляд, зокрема через необґрунтоване відхилення важливих доказів, представлених заявником для доведення фіктивності продажу його квартири відповідачами.

Обставини справи

Заявник проживає у Голій Пристані (Херсонська область). З кінця 1970-х років до 2001 року жив та працював у місті Південно-Сахалінськ, Росія. Але при цьому володів квартирою в Одесі. У вересні 2000 року його знайомий продав квартиру. Ця угода була засвідчена українським нотаріусом в Одесі. Продаж був від імені заявника на підставі доручення від 1 серпня 2000 року, засвідченого нотаріусом Корсаковського району Сахалінської області.

Однак уже у квітні 2001 року заявник подав позов до Іллічівського районного суду Одеси, стверджуючи, зокрема, що його знайомий продав квартиру незаконно, оскільки відповідне доручення було підроблене.

У ході проваджень суд першої інстанції запитав у нотаріуса Корсаковського району (Сахалінська область, Росія) інформацію стосовно того, чи засвідчила вона оскаржуване доручення від 1 серпня 2000 року. У квітні 2001 року вона надала витяг з реєстру нотаріальних справ за відповідний період часу, у якому не містилося відповідне доручення.

Після цього суд першої інстанції наказав провести експертизу для визначення, зокрема, того, чи підписав заявник доручення від 1 серпня 2000 року. 22 жовтня 2001 року експерт дійшов висновку про те, що заявник не підписав це доручення.

У грудні 2001 року суд першої інстанції виніс рішення на користь заявника та анулював доручення від 1 серпня 2000 року та домовленість про продаж від 26 вересня 2000 року.

5 жовтня 2005 року Одеський апеляційний суд скасував це рішення на підставі того, що один з відповідачів, покупець квартири, не був належним чином проінформований про судові слухання. Справу було повернуто до суду першої інстанції для нового розгляду.

У березні 2007 року нові власники подали зустрічний позов до суду першої інстанції, прагнучи, зокрема, визнання їхнього права на володіння квартирою на підставі договору про продаж від 26 вересня 2000 року.

6 березня 2009 року Малиновський районний суд Одеси, діючи в якості суду першої інстанції, відхилив позов заявника як необґрунтований та визнав, що нові власники мали право на володіння квартирою.

Заявник оскаржив рішення, стверджуючи, зокрема, що суд не розглянув належним чином витяг російського нотаріуса з реєстру нотаріальних справ, який не містив інформацію про оскаржуване доручення. 11 листопада 2009 року Одеський апеляційний суд відхилив апеляцію заявника та залишив у силі рішення Малиновського районного суду Одеси від 6 березня 2009 року. Заявник подав апеляцію з питань права, у якій повторив свої аргументи щодо відсутності обґрунтування з боку судів нижчих інстанцій. 14 травня 2010 року Верховний Суд відхилив апеляцію заявника з питань права, постановивши, що рішення були законними та обґрунтованими.

За таких обставин заявник подав заяву до ЄСПЛ. Заявник скаржився на те, що його послідовні та важливі аргументи не були належним чином розглянуті національними судами в порушення статті 6 Конвенції та просив виплатити йому компенсацію сумою 60 тисяч євро. Розглянувши справу у 2019 році, ЄСПЛ виніс рішення: присудити заявникові 2400 євро як відшкодування моральної шкоди та 500 євро компенсації судових витрат.

«Національні суди відхилили позов заявника, постановивши, що заявник не довів ці твердження. Що стосується твердження нотаріуса про те, що вона не засвідчувала оскаржуване доручення, національні суди відмовилися брати це твердження до уваги, без надання жодних конкретних обґрунтувань. На думку Суду, беручи до уваги, що це твердження стосувалося центральної частини справи та прямо стосувалося законності оскаржуваної угоди, національні суди не повинні були виключати цей доказ таким загальним та зневажливим чином. Крім того, Суд зазначає, що національні суди обвинувачували заявника у тому, що він не викликав нотаріуса в якості третьої сторони, але вони не розписали у подробицях, що було підставою для надання нотаріусу цього процесуального статусу.

Після цього національні суди відмовилися розглянути зміст витягу з наданого нотаріусом реєстру, оскільки, на їх думку, цей документ повинен був бути засвідчений нотаріусом на кожній сторінці. Однак, національні суди не підтримали це технічне міркування будь-яким посиланням на відповідні процесуальні вимоги. Крім того, вони залишили без відповіді твердження заявника про те, що всі сторінки витягу були склеєні, прошиті та закріплені печаткою та підписом нотаріуса на останній сторінці.

Суд вважає, що було необхідно розглянути ці питання належним чином, беручи до уваги, що суди відхилили висновок експертизи, який спростовував достовірність підпису заявника на оскаржуваному дорученні. Отримавши експертну думку, в якій говорилося, що заявник не підписував доручення, суди відхилили її переважно на підставі того, що оригінал доручення не був наданий експертові та не був розглянутий в ході суду. Однак, вони не розглянули, чи мав заявник змогу представити оригінал доручення, яке, за його словами, він не підписував. Незважаючи на відсутність відповідного аналізу, суди використали відсутність оригіналу доручення проти заявника для відхилення його справи.

Беручи до уваги наведені вище міркування, Суд вважає, що національні суди не виконали свій обов’язок щодо надання обґрунтувань для своїх рішень та не розглянули послідовні та важливі аргументи, висунуті заявником. Кумулятивний ефект цих процесуальних недоліків змушує Суд дійти висновку про те, що позов заявника був відхилений довільно. Тому Суд вважає, що мало місце порушення статті 6 § 1 Конвенції», — зазначив ЄСПЛ.

Після рішення ЄСПЛ позивач звернувся до Верховного Суду. У разі, якщо суд дійде висновку про неможливість ухвалення нового рішення, позивач просив накласти арешт на квартиру, аби унеможливити її перепродаж.

Розгляд Великою палатою ВС

У ході розгляду у суддів ВП ВС виникла низка запитань. Зокрема, вони цікавилися у сторони позивача, чому він звернувся до суду, а не до нотаріуса. На це представник заявника зазначив, що, на його думку, немає підстав для звернення до нотаріуса.

Також у Суду було питання стосовно того, чи визначає сторона позивача відмінності між оцінкою дослідження доказів та оцінкою достатності доказів.

Представник заявника зазначив, що оцінка достатності доказів неможлива без їх дослідження. Зі свого боку судді вказали на той факт, що, відповідно до закону, Верховний Суд має право надавати правову оцінку доказам, а не досліджувати їх.

Рішення

Велика Палата Верховного Суду вирішила задовольнити вимоги позивача частково, скасувавши рішення Малиновського районного та Одеського апеляційного судів, направивши дану справу на розгляд до Малиновського районного суду Одеси.

З повним текстом рішення ЄСПЛ можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» розповідала, чи потрібно додавати до ордера копію адвокатського свідоцтва.

 Крім того, ми інформували про постанову КАС ВС щодо сплати судового збору при оскарженні рішень, в яких судом не вирішено питання про судові витрати.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Суди і коронавірус: як суди можуть працювати в умовах карантину
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Иванна Миколаец
    Иванна Миколаец
    судья Святошинского районного суда Киева
  • Алексей Случ
    Алексей Случ
    судья Кассационного хозяйственного суда Верховного Суда