У Верховній Раді знов опікуються розподілом справ на суддів Великої Палати Верховного Суду

21 липня народний депутат, член Комітету ВР з питань правової політики Павло Павліш зареєстрував законопроект про внесення змін до статті 45 Закону «Про судоустрій і статус суддів» щодо забезпечення рівномірного навантаження на суддів Великої Палати Верховного Суду» № 3910.

При цьому слід зазначити, що раніше у лютому 2020 року члени Комітету вже реєстрували дотичний законопроект під назвою «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення рівномірного навантаження на суддів Великої Палати Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду» № 3101. Останній 30 червня парламент включив до порядку денного.

Законопроект Павла Павліша

Наразі розподіл судових справ та скарг у Великій Палаті ВС для визначення судді-доповідача у справі здійснюється автоматизованою системою документообігу із загального списку суддів Великої Палати з урахуванням спеціалізації суддів та судової юрисдикції.

Тобто доповідачем у справі адміністративної юрисдикції визначається один із суддів ВП ВС, обраний із числа суддів Касаційного адміністративного суду; доповідачем у справі господарської юрисдикції визначається один із суддів ВП ВС, обраний із числа суддів Касаційного господарського суду, тощо. Голова Верховного Суду може бути доповідачем у справах відповідно до юрисдикції касаційного суду, із числа суддів якого її було обрано (наразі це КГС ВС).

Законопроект № 3910 Павла Павліша, який внесено нещодавно, передбачає, що автоматизований розподіл судових справ, а також заяв і скарг, що підлягають розгляду Великою Палатою Верховного Суду у порядку, визначеному законом, для визначення судді-доповідача здійснюється між усіма суддями, які входять до складу Великої Палати, без урахування спеціалізації суддів та юрисдикції касаційного суду, від якого обрано суддю. Відповідний пункт наразі в законі про судоустрій відсутній.

Як пояснює автор, законодавчо визначена архітектура побудови Верховного Суду і, зокрема його Великої Палати, характеризуються спеціальною метою – забезпечення однакового застосування норм права судами. Такий законодавчий контекст реалізується через колегіальність розгляду справ Великою Палатою, що, у свою чергу, передбачає участь у її засіданнях щонайменше двох третин її складу.

«Згадана законодавча конструкція, яка притаманна лише Великій Палаті, вказує на те, що будь-яка справа, яка надходить до Великої Палати, розглядається усіма суддями, обраними до її складу, незалежно від юрисдикції чи спеціалізації суддів. Зазначений законодавчий порядок розгляду справ Великою Палатою дає підстави для висновку, що концепція у побудові і функціонуванні Великої Палати не передбачала будь-якого відмежування суддів від участі у розгляді справ Великою Палатою (у тому числі юрисдикційного), як і не передбачала будь-якого поділу у складі суду під час кожного з процесуальних етапів проходження справи у Великій Палаті. Тобто і розподіл, і розгляд, і прийняття відповідного процесуального рішення у справах характеризуються колегіальною участю усіх суддів, які входять до складу Великої Палати. Винятком є випадок, передбачений статтею 35 «Про Вищу раду правосуддя», що унеможливлює участь Голови Верховного Суду у перегляді Верховним Судом рішень Вищої ради правосуддя, оскільки Голова Верховного Суду входить до складу Вищої ради правосуддя за посадою», - зазначає автор.

Окрім згаданого законодавчого контексту, що, на думку автора, «доводить доцільність прийняття запропонованих у законопроекті змін, існує і інший аспект, що свідчить про корисність таких змін».

«Так, за час роботи Верховного Суду у період з 2018 року до кінця першої половини 2020 року до Великої Палати сукупно надійшло 5342 процесуальних звернення. З них у юрисдикціях: адміністративних – 3029; господарських – 572; кримінальних – 224; цивільних – 1517.

Зазначені показники дають можливість переконатися у тому, що відсутня у Законі конкретизація правил розподілу судових справ у Великій Палаті є першопричиною, яка призводить до нервіномірного розподілу справ поміж суддями.

Гострота зазначеної проблеми обумовлена ще й тим, що на відміну від інших юрисдикцій справи, розглянуті в порядку адміністративного судочинства, надходять до Великої Палати не лише як до суду касаційної інстанції, що притаманно іншим трьом юрисдикціям, але й у апеляційному порядку. Крім того, значними за обсягом надходжень є справи щодо оскарження рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат. Не слід забувати і про окрему категорію адміністративних справ, що підлягають апеляційному перегляду Великою Палатою, у яких законодавцем встановлено спеціальні скорочені строки їх розгляду – виборчі спори. Новелою адміністративного судочинства є й інститут зразкової справи, у яких Велика Палата також виступає судом апеляційної інстанції.

Таким чином, незмінність підходів щодо розподілу судових справ у Великій Палаті зберігатиме тенденцію до нерівномірного навантаження на суддів Великої Палати, що у свою чергу, матиме негативний вплив на строки розгляду справ, що розглянуті за правилами адміністративного судочинства тощо.

Підсумовуючи наведене, варто зазначити, що виходом із цієї ситуації є законодавче врегулювання питань розподілу усіх справ та скарг, що надходять на розгляд до Великої Палати, між усіма суддями, які входять до її складу, незалежно від їхніх спеціалізацій та юрисдикцій касаційних судів, зборами суддів яких їх делеговано до складу Великої Палати», - підкреслює Павло Павліш.

Попередній законопроект

В свою чергу, як вже було зазначено, 30 червня до порядку денного включено інший законопроект з цього ж питання № 3101.

Даним проектом пропонувалося внести зміни до Кодексу адміністративного судочинства України. А саме, визначити, що автоматизований розподіл скарг на рішення Вищої ради правосуддя, ухвалені за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарної палати, а також апеляційних скарг, які підлягають розгляду Великою Палатою Верховного Суду, здійснюється між всіма суддями Великої палати Верховного Суду. 

Також пропонувалося зменшити з п’яти до трьох мінімальний склад суду для розгляду справ, які розглядаються Касаційним адміністративним судом, як судом першої інстанції, та передбачити, що розподіл таких справ між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду  здійснюється без урахування спеціалізації суддів.

В обґрунтування автори – члени Комітету з питань правової політики зазначали таке.

«Представники Верховного Суду неодноразово вказували, що на суддів Верховного Суду в цілому та суддів Великої Палати зокрема, існує надмірне навантаження із посиланням на окремих суддів Великої Палати Верховного Суду, які розглядають понад 200 справ рік.

Так, із Єдиного державного реєстру судових рішень при введенні таких пошукових реквізитів: «регіон суду - м. Київ», «найменування суду - Велика Палата Верховного Суду», період «надходження - з 15.12.2017», «форма судового рішення – постанова» та зазначаючи у полі «ПІБ судді» (дане поле на сайті дає можливість відстежити кількість справ, в яких певний суддя був доповідачем) прізвище судді Великої Палати Верховного Суду - досить легко відстежити нерівномірність навантаження на суддів ВП ВС. При цьому, при дослідженні результатів пошуку необхідно враховувати, що судді ВП ВС направляють до Єдиного державного реєстру судових рішень скорочений текст постанови та повний текст постанови у одній справі, а тому результати пошуку кількості постанов (наслідки розгляду справ по суті, в якій суддя був доповідачем) такий показник необхідно ділити принаймні на 2.

Отже, застосувавши наведені пошукові реквізити та почергово змінюючи у полі «ПІБ судді» прізвища суддів ВП ВС, вбачається, що з 15.12.2017 (тобто більш як за два роки роботи ВП ВС) в розрізі розглянутих справ по суті суддя Лобойко Л.М. був доповідачем (на якого, як правило, покладено підготовку матеріалів справи до розгляду, доповідь по справі на ВП ВС та виготовлення  повного тексту постанови) у 6 справах,  суддя Британчук В.В. – у 7 справах, суддя Антонюк Н.О. – у 10 справах, суддя Яновська О.Г. – у 10 справах в той час як, наприклад, суддя Прокопенко О.Б. була доповідачем в більш як 400 справах, суддя Золотніков О.С. – у більш як 300 справах.

 Тобто нескладні арифметичні підрахунки дають такі усереднені показники навантаження на суддю Великої Палати Верховного Суду у 2018-2019 роках.

Існування ситуації, в якій один суддя одного суду є суддею-доповідачем (на якого, як правило, покладається обов’язок підготовки проекту тексту постанови) у 66 разів більшій кількості справ, ніж його колега, є несправедливим. Створює надмірне навантаження на одних суддів за рахунок відсутності навантаження інших, не сприяє своєчасності як вирішення спорів, так і виготовлення повних текстів судових рішень. Трапляються випадки виготовлення (появи в ЄДРСР) повних текстів постанов Великої Палати через півроку після їх постановлення, що не сприяє авторитету цього органу.Таким чином, у деяких суддів ВП ВС навантаження є меншим, ніж у суддів Конституційного Суду України – 3 справи на рік, а в деяких показник навантаження є надмірний.

Необхідно зазначити, що наприклад, автоматизований розподіл скарг на рішення Вищої ради правосуддя, ухвалені за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарної палати, а також апеляційних скарг, які підлягають розгляду Великою Палатою Верховного Суду, здійснюється тільки щодо суддів, адміністративної юрисдикції.

Наведене створює додаткову різницю у надмірному навантаженні між суддями.

В той же час, як статус, так і оплата праці суддів Великої Палати Верховного Суду є однаковою; всі судді беруть участь у обговоренні та вирішенні всіх справ. 

Жодних обґрунтованих підстав для такого нерівномірного навантаження не існує, оскільки кожен суддя ВП ВС, незалежно від юрисдикції, беер участь у розгляді справи, обговоренні вірності застосування певних норм матеріального права та голосує за певну правову позицію, а відтак презюмується, що такий суддя є компетентним в будь-якій юрисдикції.

Навантаження між суддями ВП ВС могло бути проведене у відповідність шляхом вирішення Пленумом Верховного Суду питання про розподіл «всіх справ (включно із рішенням ВРП і апеляційними скаргами) на всіх суддів ВП ВС», проте з невідомих причин за два роки роботи Великої Палати та на даний час дане питання не вирішено та застосовуються спеціалізації, згідно з якими одним суддям розподіляється по 3 справи на рік, а іншим - понад 200.

З огляду на наведене, пропонується визначити, що автоматизований розподіл скарг на рішення Вищої ради правосуддя, ухвалені за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарної палати, а також апеляційних скарг, які підлягають розгляду Великою Палатою Верховного Суду здійснюється між всіма суддями Великої палати Верховного Суду.

Крім того, в частині другій статті 266 КАС України вказано про те, що адміністративні справи, зазначені у пунктах 1 - 3 частини першої статті 266 КАС України, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п’яти суддів.

За даними статистичної звітності, з 15 грудня 2017 року до 10 грудня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, як до суду першої інстанції, надійшло 1450 позовних заяв і справ щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, що становить 85 % справ і матеріалів, які надійшли до Касаційного адміністративного у суду у складі Верховного Суду як до суду першої інстанції. За цей період Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув 1146 позовних заяв і справ, або 79 % загальної кількості позовних заяв і справ, що перебували на розгляді.

Визначення, що такі справи вирішуються Верховним Судом, як судом першої інстанції, у складі колегії не менш ніж п’яти суддів необґрунтовано покладає додаткове навантаження на суд в цілому, оскільки цілком достатнім є розгляд таких справ колегією у складі трьох суддів. При тому, що апеляційний перегляд таких справ здійснюється Великою Палатою Верховного Суду, що виключає можливість помилок при розгляді спору в цілому. Водночас, доцільно передбачити, що розподіл таких справ між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду  здійснюється без урахування спеціалізації суддів.

Зменшення з п’яти до трьох мінімального складу суду для розгляду такого спору та розподіл справ між суддями без врахування їхньої спеціалізації призведе до зменшення навантаження на Касаційний адміністративний суд.

Окрім цього, законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» внесено зміни до Закону  України «Про прокуратуру», якими передбачено, що питання щодо дисциплінарної відповідальності, переведення та звільнення прокурорів з посади вирішує відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження. А тому, слід привести у відповідність положення пункту 1) частини 3 статті 151 КАСУ України шляхом виключення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів з переліку  органів, щодо яких не допускається забезпечення позову шляхом зупинення їхніх актів», - вказували автори.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.