ВС роз’яснив, чи може Мін’юст виступати відповідачем у справах про оскарження рішень, дій та бездіяльності державних виконавців

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 640/10840/19 та встановив, що Міністерство юстиції України може виступати відповідачем у справах про оскарження рішень, дій та бездіяльності державних виконавців, у порядку статті 287 КАС України.

Обставини справи

Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, в якому просило:

- визнати незаконною бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо невиконання рішення Київського апеляційного господарського суду в частині незакриття виконавчого провадження;

- зобов`язати державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України закрити виконавче провадження та зняти арешт з майна, який було накладено в межах вказаного виконавчого провадження, та вчинити інші дії відповідно до приписів Закону України «Про виконавче провадження», які передбачені при закінченні виконавчого провадження.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва позовні вимоги задоволено частково:

- визнано протиправними дії щодо здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні щодо стягнення виконавчого збору на підставі постанови про стягнення виконавчого збору;

- зобов`язано Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України закінчити виконавче провадження та зняти арешт з майна, який було накладено в межах вказаного виконавчого провадження.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, апеляційну скаргу відповідача задоволено, скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, касатор подав касаційну скаргу. Скаржник, зокрема, зазначав про те, що судом апеляційної інстанції, всупереч положенням Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», зроблено висновок про те, що Міністерство юстиції України є неналежним відповідачем у справі.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що однією з підстав скасування рішення суду першої інстанції та висновку суду апеляційної інстанції про неможливість Міністерства юстиції України виступати відповідачем у спірних правовідносинах було посилання на норми Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі – Інструкція).

Відповідно до пункту 3 Інструкції, органами державної виконавчої служби є:

• Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
• відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
• управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі – управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві);
• відділи примусового виконання рішень в районах міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві;
• управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України;
• відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень;
• районні, районні в містах, міські, міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що Міністерство юстиції України є неналежним відповідачем у справі, у контексті статті 287 КАС України.

Зі змісту вищезазначених норм убачається, що система органів державної виконавчої служби визначена на рівні закону, зокрема статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Норми Інструкції як підзаконного нормативно-правового акта мають відповідати положенням закону та не суперечити їм.

Разом з тим доводи скаржника про те, що Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не є юридичною особою, знайшли своє відображення під час перегляду справи в касаційному порядку, оскільки інформація про зазначеного суб`єкта відсутня у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

З огляду на чинне, на момент виникнення спірних правовідносин, спеціальне законодавство, колегія суддів зазначила про відсутність у Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України будь-якого спеціального статусу, який би свідчив про його можливість виступати самостійним суб’єктом адміністративного процесу.

Крім того, Верховний Суд наголошує, що наразі Департамент державної виконавчої служби є структурним підрозділом Міністерства юстиції України, а визначення його органом державної виконавчої служби на рівні положень Інструкції не має визначального характеру, порівняно з нормами Закону № 1403-VIII.

На переконання колегії суддів, питання внутрішньої організації органу державної влади, зокрема Міністерства юстиції України під час реалізації функції з організації примусового виконання судових рішень, не створює для структурних підрозділів суб`єкта владних повноважень можливості самостійно виступати у правовідносинах, які виникають під час оскарження дій державних виконавців.

За вказаних обставин, Верховний Суд приходить до висновку про те, що Міністерство юстиції України може виступати відповідачем у справах про оскарження рішень, дій та бездіяльності державних виконавців, у порядку статті 287 КАС України.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Шостий апеляційний адміністративний суд розгляне скаргу оштрафованого Дениса Малюськи.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.