Верховний Суд висловився щодо виселення особи з житла

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду  розглянув справу № 592/345/17, в якій досліджував питання виселення особи з житла.

Обставини справи

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми позов особи_1, яка діє у тому числі і в інтересах малолітніх дітей, задоволено. Зобов’язано усунути перешкоди в користуванні житловою площею в гуртожитку та зобов’язано в.о директора Держаного навчального закладу «С» та інших службових осіб Державного навчального закладу не перешкоджати особі та її малолітнім дітям в користуванні кімнатою в гуртожитку.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виселення особи з малолітніми дітьми з гуртожитку є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла і є недопустимою в даному випадку. Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що вона має інше житло, а тому перешкода їй з дітьми в користуванні кімнатою та виселення із вказаного житла є грубим порушенням права на житло особи_1, її неповнолітніх дітей та є недопустимим.

Постановою апеляційного суду Сумської області рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зауважили, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоди на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.

Стаття 8 Конвенції про захист людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція) закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

ВС зауважив, що у пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайнято на законних підставах або встановлено у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме -  від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому подальше виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Суди установили, що позивач з дітьми вселилася у спірне жиле приміщення на підставі спеціального ордеру, постійно проживає і зареєстрована там, не має іншого житла на момент подання позову про виселення, тому є підстави стверджувати, що вона має достатні та триваючи зв’язки з конкретним місцем проживання, а спірна квартира є їхнім «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, про підстави визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.