Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання: практика Верховного Суду

Приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов’язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов’язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №  902/959/19.

Обставини справи

 Підприємство звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до ТОВ «А» про стягнення (пені) у розмірі 271230,67 грн., за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за договором оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ «А» умов договору у частині здійснення орендної плати.

Рішенням Господарського суду Вінницької області позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ «А» на користь Підприємства 188   165,83 грн., пені та 4 032,12 грн., витрат зі сплати судового збору; у решті позовних вимог відмовлено.

 Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Вінницької області змінено у частині стягнення пені та судових витрат, виклавши пункт 2 резолютивної частини у такій редакції — стягнути з ТОВ  на користь Підприємства 188   555,70 грн пені та 4 040,48 грн витрат зі сплати судового збору; у решті рішення Господарського суду Вінницької області залишити без змін.

У касаційній скарзі, касатор, зокрема, звертає увагу на те, що відповідно до пункту 7.7 Договору орендодавець надає орендарю відстрочку із сплати орендної плати на період відстрочки платежів. Орендар зобов'язаний письмово повідомити орендодавця про заплановану дату початку отримання виручки за електроенергію не пізніше, ніж через п'ять днів після укладення договору на реалізацію електроенергії. Проте, за твердженням скаржника, судом не вжито заходів щодо витребування договору про реалізацію електроенергії та доказів отримання виручки за реалізацію електроенергії попри необхідність дослідження цієї обставини, як такої, що впливає на суму заборгованості, з якої розраховується пеня. Клопотання ТОВ  про витребування наведених вище доказів задоволено судом не було.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік.

Отже, з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконаним, то позовна давність спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Близька за змістом правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.07.2019 зі справи №   911/1563/18, від 22.08.2019 зі справи №   914/508/17, від 11.11.2019 зі справи № 904/1038/19, від 11.02.2020 у справі №916/612/19.

При цьому, ВС зауважив, що законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов’язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Таким чином, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов’язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов’язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Також, Верховний Суд зауважив, що приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня  і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Суди попередніх інстанцій змінюючи перевірку наданого позивачем розрахунку суми пені заявленої до стягнення з відповідача за порушення строків внесення орендних платежів у період з 05.11.2018 - 05.11.2019 та здійснюючи власні розрахунки пені, залишили поза увагою, достеменно не встановили та не надали оцінки тому, коли виникла заборгованість у зв’язку з порушенням відповідачем строків внесення орендних платежів у період з  05.11.2018 по 05.11.2019 та у якій сумі (у якому розмірі) з урахуванням пункту 7.8.2 Договору, яким сторони погодили порядок зарахування коштів, що надходять як орендна плата за Договором від орендаря (відповідача).

За таких обставин судами достеменно не встановлено з яких сум та за який період здійснено нарахування пені та чи підлягають такі вимоги позивача задоволенню. Натомість здійснюючи перерахунок заявлених до стягнення сум пені суди попередніх інстанцій фактично обмежились лише перевіркою розрахунку позивача на дотримання вимог частини п`ятої статті 254 ЦК України, що вказує на те, що судами порушено вимоги процесуального законодавства щодо всебічності, повноти, об'єктивності дослідження доказів у справі та обґрунтованості судового рішення (статей 86, 236 ГПК України).

Враховуючи обставини справи Верховний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових актів у цій справі та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, як відшкодувати збитки, завдані неналежним виконанням зобов’язання: позиція КГС ВС.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.